Ірина Гнатюк МЕТОДИ ІНКЛЮЗИВНОГО НАВЧАННЯ

Ірина Гнатюк

МЕТОДИ ІНКЛЮЗИВНОГО НАВЧАННЯ

У статті розкрито основні методи навчання дітей з обмеженими можливостями. Тривалий час у вітчизняній системі освіти вихованців поділяли на «звичайних» дітей та «особливих» з обмеженими можливостями. Відтак діти з особливими освітніми потребами не мали можливості повною мірою інтегруватися в суспільство,причому не тому, що самі діти не були готові до соціуму, навпаки: саме соціум не був підготовлений до прийняття таких дітей. На жаль, і сьогодні суспільство подеколи сприймає людей з інвалідністю як щось надзвичайне і чужорідне. Такі стереотипи формувалися роками, і змінити їх швидко практично неможливо, але слід з чогось починати. Та в першу чергу починати з дітей як з найбільш відкритої та здатної до діалогу частини суспільства. Наразі сьогодення вимагає максимального доручення людей з обмеженими можливостями до життя громади, тому впровадження нової системи освіти для таких дітей – інклюзивної – є нагальною турботою сучасності.

Ключові слова: інклюзія, дитина з обмеженими фізичними можливостями, інклюзивне навчання, метод.

Інклюзія – це право вибору:

де саме навчатиметься твоя дитина. Раніше

ані в дітей, ані в батьків такого вибору не було.

(За І. О. Калініченко)

Виклад основного матеріалу. Метод навчання – певним чином упорядкована діяльність, яка забезпечує ефективне керівництво викладача роботою учнів із опанування знань. Методи навчання обумовлені його метою та змістом.

Оволодіння змістом навчання багато в чому визначено методами, які застосовує вчитель.

Метод у перекладі з грецької означає шлях, спосіб діяльності. Хороший метод – запорука успіху в будь-якій сфері людської діяльності.

Причому кожній діяльності відповідає свій найбільш ефективний метод. Свій комплекс методів застосовує і вчитель у своїй діяльності. Але оскільки, як зазначалося, зміст навчання надзвичайно складний, природно, що й методи засвоєння цього змісту доволі різноманітні.

Класифікація дидактичних методів є однією зі складних проблем теорії навчання. Уже були спроби класифікувати ці методи на основі різноманітних критеріїв. Так, на основі критерію у вигляді джерела знань методи навчання поділяли на вербальні, наочні, електронно-інформаційні, предметно-практичні тощо [7].

На основі критерію характеру пізнавальної діяльності учнів дидактичні методи ділили на репродуктивні та продуктивні тощо. Однак усі ці класифікації виявилися мало корисними для педагогічної практики.

Тому останнім часом, коли йдеться про характеристику загальнодидактичних методів, виокремлюють ті з них, які використовують у вивченні всіх навчальних дисциплін незалежно від їхньої специфіки та які вирізняються певною своєрідністю, деякими власними ознаками. Такими найбільш продуктивними загально педагогічними методами є згадані далі.

Лекція

Лекцію як найважливіший загальнодидактичний метод навчання використовують насамперед у вищій школі, але з деякими корективами застосовують і в старших класах навчальних закладів середнього рівня. Лекція відрізняється від інших видів навчальних занять значною кількістю повідомленої інформації та присвячена зазвичай опису складних систем, зв’язків, залежностей причиново-наслідкового характеру. її тривалість зазвичай становить дві академічні години. Умови ефективності лекції:

• повідомлення на самому початку лекції не тільки теми, але й подальшого плану;

• послідовний виклад змісту всіх розділів плану з висновками за кожним з них;

• підпорядкування всіх розділів плану єдиній темі, провідній ідеї лекції;

• встановлення зв’язків між кожною частиною лекції, використання логічних «містків», переходів між її розділами;

• емоційність викладу, що досягають за допомогою яскравих фактів, живого мовлення, елементів гумору;

 • оптимальний темп лекції, що дає змогу слухачам записати її основні положення, визначення;

• використання наочних посібників: схем, ілюстрацій, відео- й аудіо матеріалів;

• встановлення зв’язків матеріалу лекції з проблемами майбутніх семінарів і практичних занять.

Однак навіть найкваліфікованіша лекція впливає на обмежене коло людських рецепторів. Активізуючи органи слуху, зору, вона залишає пасивними мовленнєві здібності учнів.

Ці недоліки лекції слід усунути застосуванням інших методів навчання, насамперед шляхом організації різного роду вправ, семінарів, практичних занять, лабораторних робіт.

Вправа

Саме вправи спрямовані на активізацію моторно-рухових здібностей людини, на навчання, за висловом видатного американського філософа й педагога Д. Дьюї, «через дію».

Без правильно організованих вправ неможливо доповнити здобуті знання, необхідними практичними вміннями та навичками, досвідом творчої діяльності й у такий спосіб реалізувати виховні завдання освіти. Систематичні вправи є надійним, перевіреним методом успішної навчальної праці. Саме тут формуються вміння застосовувати теорію на практиці й тим самим закріплювати та поглиблювати знання, здобуті на лекціях, під час інших вербальних видів занять: бесід, дискусій тощо.

Під час організації навчальних занять у вигляді вправ зазвичай виокремлюють такі етапи:

• пояснення викладача, що передбачає показ основних етапів майбутньої роботи;

• пробний етап – виконання роботи двома-трьома учнями, у той час як інші спостерігають і за необхідності роблять зауваження;

• фронтальне виконання роботи всіма учнями, надання вчителем необхідної допомоги учням, які зазнають труднощів;

• контроль і оцінювання результатів роботи.

Провідні види практичних форм навчальної роботи

Вправа – багаторазове виконання навчальних дій з метою відпрацювання вмінь і навичок.

Лабораторну роботу організовують в умовах спеціалізованої лабораторії (кабінету фізики, хімії тощо) з метою проведення дослідів, розрахунків, що розкривають сутність певних процесів.

Практична робота – виконання завдання з опрацювання матеріалів, виготовлення предметів, продуктів, робота на пришкільних ділянках, у майстернях, переддипломна практика тощо. Цей вид вправ сприяє виробленню організаційних, господарських навичок.

Під час організації цих видів занять важливо дотримувати оптимальних пропорцій між часом, який витрачено на теоретичні та практичні види навчальних занять. Як свідчить досвід, зокрема американський, надмірне захоплення методом «навчання дією» спричиняє загальне зниження рівня освіти.

Навчальна дискусія – ще один із методів навчання, який поступово вводять у практику нашої школи, хоча його давно й успішно застосовують на Заході. Суть методу дискусії полягає в організації в рамках навчальної групи обміну поглядами з конкретної проблеми. Переваги дискусії – у стимулюванні пізнавального інтересу учнів.

Дискусія повинна бути підготовлена насамперед у змістовому плані. Без знання теми дискусія буде малопродуктивною. Належним чином підготовлена дискусія набуває характеру наукового спору, «мозкової атаки».

Звісно, не можна очікувати, що учні розв’яжуть якусь одвічну проблему (наприклад, про співвідношення матерії та свідомості, походження життя на Землі), але, безсумнівно, дискусія сприятиме підвищенню інтересу до проблеми, спонукатиме докладніше розібратися в ній.

Під час дискусії в учнів зміцнюється вміння чітко викладати свої думки, наводити конкретні докази. Виховне значення дискусій полягає в тому, що вона допомагає виявити особливості характеру її учасників, виправити недоліки в їхній поведінці, такі, наприклад, як неповага до співрозмовника, нестриманість тощо.

Робота з книгою, насамперед з підручником, стала найважливішим методом навчання відтоді, як з’явилися книги. Разом з ними в учня з’явилася можливість дістати інформацію не тільки безпосередньо від викладача, а й опосередковано, з книг у зручний час та у зручному місці – вдома або в бібліотеці. Із появою електронних підручників їхня роль в освітньому процесі стала вагомішою.

Як зазначалося, підручник, будучи одним з основних носіїв змісту навчання, покликаний виконувати всі головні функції освітнього процесу: навчальну, виховну, контрольну. Звісно, під час роботи з будь-якою книгою слід дотримувати певних правил:

• починати роботу з книгою потрібно зі з’ясування її вихідних відомостей: авторів, часу й місця видання, що можуть багато повідомити про доцільність використання книги;

• далі слід переглянути зміст книги й на цій підставі ще раз переконатися в доцільності її використання;

• наступний етап – детальне ознайомлення зі змістом книги, виділення найбільш важливих її складових і за необхідності занотовування чи ксерокопіювання окремих фрагментів, передусім визначень, схем, таблиць, діаграм;

• на завершення роботи над книгою варто відповісти на контрольні запитання, розв’язати завдання або тести, виконати вправи.

Робота з книгою вимагає значних витрат часу. Допомогою тут можуть стати нові методи скорочитання, оволодіння якими може прискорити процес засвоєння змісту книги удвічі-утричі.

Відеометод, який сформувався у зв’язку з масовим поширенням у практиці навчальних закладів різноманітних аудіовізуальних технічних засобів, зокрема комп’ютерів, а також завдяки інтернету з його необмеженими інформаційними можливостями. Ці засоби можуть виконувати весь комплекс дидактичних функцій: повідомлення знань, повторення, контролю. Ідеться, по суті, про нову комплексну дидактичну технологію.

Ефективність відеометоду пов’язана з впливом наочних образів, дидактична роль яких може бути реалізована лише за умови їхнього поєднання із вправами, тестами, також поданими в електронному вигляді.

Вочевидь, ефективність відео методу багато в чому залежить від якості програмного матеріалу відео посібників, створення яких може бути тільки результатом спільних зусиль викладачів і фахівців з комп’ютерних технологій. Тому використання відео методу висуває підвищені вимоги до вчителя щодо оволодіння ним сучасною відео- та комп’ютерною технікою з тим, щоб співпрацювати з фахівцями і вміти надавати консультативну допомогу під час самостійної роботи з відповідною технікою. Водночас і фахівці, які беруть участь у створенні програмного забезпечення навчального процесу, мають оволодіти основами дидактики.

Звісно, ті й ті не мають при цьому забувати про санітарно-гігієнічні вимоги до організації навчального процесу, зокрема до використання в ньому електронної техніки, послуговуючись відомою формулою: не нашкодь!

Відео метод, попри всі його переваги, не можна абсолютизувати. Упродовж застосування було виявлено й недоліки: дисплей комп’ютера недостатньо стимулює розвиток навичок живого мовлення, абстрактного мислення, творчості, самостійного дослідження. Тому його використання є ефективним за умови поєднання з іншими, традиційними методами навчання.

Метод навчальної гри ґрунтується на особливій любові людини до різного роду ігор. Тому нас іноді визначають як Homo ludens – людина грайлива. На думку французького філософа Ж.-П. Сартра, «людина повинна обирати: бути нічим або грати». Кількість ігор, винайдених людиною, нескінченна. Граються не тільки діти, а й дорослі люди. Як метод розумового розвитку нарівні з розважальними та спортивними використовують навчальні та ділові ігри. Сутність навчальної гри – моделювання, імітування різних реальних ситуацій. У спрощеному вигляді у грі відтворюють, моделюють дійсність, а дії учасників імітують реальні дії.

Головне призначення цього методу – стимулювати пізнавальний процес шляхом відведення у грі кожному з її учасників ролі активного перетворювача дійсності. Інтерес до ігрового методу посилився в останні десятиліття, коли у школі почали з’являтися комп’ютери, здатні моделювати складні ситуації. Комп’ютерні ігрові програми ефективно розв’язують проблеми підтримування інтересу до навчання, створюючи умови захопливого змагання людини з машиною та контролюючи якість навчання.

Активні методи навчання – це методи, що дозволяють активізувати навчальний процес, спонукати учня до творчої участі в ньому. Завданням активних методів навчання є забезпечення розвитку й саморозвитку особистості учня на основі виявлення його індивідуальних особливостей і здібностей, причому особливе місце посідає розвиток теоретичного мислення, яке передбачає розуміння внутрішніх суперечностей досліджуваних моделей. Активні методи навчання допомагають розвивати мислення учнів; сприяють їхньому залученню до розв’язання проблем, максимально наближених до професійних; не тільки розширюють і поглиблюють професійні знання, але водночас розвивають практичні навички і вміння.

Активні методи навчання (далі – АМН) поділяють на 2 типи. Перший передбачає проблемні лекції, проблемно-активні практичні заняття та лабораторні роботи, семінари й дискусії, курсове та дипломне проектування, практику, стажування, навчальні та контрольні програми, конференції, олімпіади тощо. Усі вони орієнтовані на самостійну діяльність, проблемність, але в них відсутня імітація реальних обставин в умовній ситуації. Другі (імітаційні) поділяють на неігрові й ігрові.

До неігрових АМН належать: метод аналізування конкретних ситуацій, тренажери, імітаційні вправи на знаходження відомого рішення. Тут є моделювання реальних об’єктів і ситуацій, але відсутня вільна гра з рольовими функціями.

До ігрових АМН належать: ділові (управлінські) ігри, метод розігрування ролей, індивідуальні ігрові заняття на машинних моделях. Ці методи мають високу ефективність у навчальному процесі, їх застосовують у провідних навчальних закладах усього світу. Наприклад, у західних бізнес-школах одним із провідних методів навчання є ситуаційне навчання. Кейс-метод являє собою опис ділової ситуації, яка реально виникала або виникає в процесі діяльності відповідальних менеджерів. Цей метод близький до методу аналізування конкретних ситуацій та методу аналізування виробничих ситуацій.

Найбільш складними є ігрові АМН. Результат гри – ухвалення рішення щодо поставленої мети. її проводять через неможливість повної формалізації завдання, у разі наявності невизначеностей, конфліктів, ризиків [3].

Ігри бувають імітаційні, організаційно-діяльнісні, ділові. В імітаційних іграх часто є тільки одна тиражована роль, не модельовано діяльність керівництва, обрано лише модель середовища, що характеризує якийсь її конкретний стан. Організаційно-діяльнісні ігри застосовують для розв’язання складних соціально-виробничих завдань, що вимагають об’єднання зусиль різних фахівців.

Ділова гра у звичайному розумінні – це метод імітування управлінських рішень у різних виробничих ситуаціях шляхом гри за заданими правилами групи людей чи людини з комп’ютером у діалоговому режимі. Він спрямований на створення в учнів найбільш повного відчуття реальної діяльності в ролі особи, що ухвалює рішення.

Більшість ділових ігор – управлінські, соціально-економічні, проектувальні, виробничі. Ефективним є використання ділових ігор з метою набуття навичок з управління охороною праці, оскільки навчити управління в різних сферах діяльності суто інструктивними методами важко, а іноді й неможливо. В основі будь-якої гри лежить модель об’єкта управління, яка може бути формалізована з різним ступенем повноти і точності. Сучасні інформаційні технології істотно полегшують це завдання.

Доцільно дотримувати єдиної формальної моделі ухвалення рішень, що забезпечує реалізацію необхідних вимог до ділових ігор. Така модель має автоматично створювати ігрові ситуації вибору, реалізовувати такі ігрові моменти: виявлення проблемної ситуації, визначення мети та критеріїв, формування шкали вимірювання критеріїв, формулювання можливих рішень, формування індивідуальних переваг і критеріїв вибору, обґрунтування оптимального рішення. Виникненню ігрового інтересу сприяють такі фактори:

• задоволення від контактів з партнерами по грі;

• задоволення, зумовлене демонструванням партнерам своїх ділових можливостей;

• азарт очікування непередбачених ігрових ситуацій;

• задоволення від успіху.

У ділових іграх поєднано ознаки методу аналізування конкретних ситуацій і рольових ігор, тобто основою є цілісна модель, що містить і об’єкт управління, і керуючу систему.

Основні етапи ділової гри:

• формування моделі об’єкта;

• розподіл ролей;

• з’ясування відмінностей рольової мети під час ухвалення рішень;

• взаємодія учасників, які виконують ті чи ті ролі;

• наявність загальної мети в усього ігрового колективу;

• колективне вироблення рішення;

• вироблення й реалізація у процесі гри «ланцюжка рішень»;

• розглядання багатоваріантності рішень;

• позбавлення емоційного напруження, якщо воно виникає;

• формування системи індивідуального чи групового оцінювання діяльності учасників гри.

Традиційна ділова гра передбачає участь експерта для імітування реальної обстановки та оцінювання результатів діяльності. Але оскільки фахівців-експертів завжди бракує, то застосування таких ігор у масовому навчанні, на жаль, неможливе. Ситуація змінюється, коли роль експерта бере на себе комп’ютер. Комп’ютеризація ділових ігор дає можливість істотно скоротити навчальний час, збільшити кількість імітацій циклів управління і «відчути» динаміку взаємодії основних суб’єктів модельованої ситуації.

Комп’ютерні ділові ігри можна розділити на 2 типи: колективні й індивідуальні. У перших беруть участь кілька гравців або груп, що виконують ролі осіб, які приймають рішення. У других моделюють не тільки умовне середовище, а й дії всіх учасників гри, крім одного. Важливо відзначити, що гра і в цьому випадку є колективною. Просто окремі ролі виконують інтелектуальні імітатори. Кожен тип має свої переваги й недоліки.

Колективні ігри більш наближені до реальності, оскільки рішення приймають реальні особистості, а не імітатор. Тоді гра відбувається гостріше, ігровий інтерес учасників підвищується. Міняючись ролями, учасники вивчають процес з різних позицій. За умови грамотного аналізування результатів гри з боку керівника й колективного обговорення гри процес навчання відбувається дуже ефективно. Групові ділові ігри дозволяють удосконалювати комунікативні навички як щодо обміну інформацією, обґрунтування своєї позиції, так і щодо спільного прийняття рішень [4].

Індивідуальну ділову гру можна проводити без учителя. Виконання завдань індивідуальної ділової гри фіксують у пам’яті комп’ютера або на папері. Обговорення результатів з учителем може відбутися в будь-який час. В індивідуальній діловій грі в учня більше свободи, він не залежить від рівня підготовки інших учасників навчального процесу, від темпу їхньої роботи й узагалі від їхньої присутності. Індивідуальна ділова гра дозволяє істотно економити час, що витрачають на прийняття рішень. Може бути різко збільшено кількість відтворюваних ситуацій, які потім аналізують для вироблення оптимального рішення.

Навчання методів управління охороною праці доцільно проводити в малих групах з подальшим обговоренням (можливі також коментарі вчителя). Така модель дістала назву навчання у співпраці. Навчальні завдання структурують так, що всі члени команди виявляються взаємопов’язаними і взаємозалежними і при цьому досить самостійними в оволодінні матеріалом та розв’язанні завдань. Перед учасниками слід ставити завдання щодо розв’язання проблем, які можуть виникнути на реальному виробництві. Після знаходження консенсусу кожна група влаштовує презентацію свого алгоритму розв’язання проблеми. Розроблений алгоритм обговорюють і піддають конструктивній критиці з боку інших груп і викладача. Індивідуальна самостійна робота під час організації навчальної діяльності за цим методом стає вихідною частиною самостійної колективної роботи. Відповідно, результат групової та колективної роботи містить результати роботи інших членів групи, усього колективу. На наступному етапі, під час узагальнення результатів, їх обговорення та ухвалення спільного рішення або вже під час роботи над новим проектом, учасники використовують знання, здобуті й оброблені спільними зусиллями групи.

Бенчмаркінґ (англ. benchmarking – еталонне тестування) – ще один дуже перспективний метод навчання. Цей термін слід розуміти як проведення порівняльного оцінювання діяльності на основі визначених показників.

Метод проектів є одним з АМН. В основу методу проектів покладено розвиток пізнавальних, творчих навичок учнів і критичного мислення, уміння самостійно конструювати свої знання, орієнтуватися в інформаційному просторі. Основні вимоги до використання методу проектів:

• наявність значущого у творчому плані завдання, що вимагає інтегрованого знання, дослідницького пошуку для його розв’язання;

• практична, теоретична, пізнавальна значущість передбачуваних результатів;

• самостійна (індивідуальна, парна, групова) діяльність учнів;

• визначення кінцевої мети спільних або індивідуальних проектів;

• визначення базових знань з різних галузей, необхідних для роботи над проектом;

• структурування змістової частини проекту (із зазначенням поетапних результатів);

• застосування дослідницьких методів – визначення проблеми й завдань дослідження, висування гіпотези їх розв’язання, обговорення методів дослідження, оформлення кінцевих результатів, аналізування отриманих даних, підбиття підсумків, коригування, висновки.

АМН придатні для дистанційної освіти, що інтенсивно розвивається в нашій країні. Активізування самонавчання шляхом розміщення в навчальних матеріалах серії запитань різного типу, використання в навчальному процесі особистого досвіду дітей з обмеженими освітніми можливостями, методів проблематизації дає змогу підвищити ефективність навчання [1].

Доцільним є застосування комп’ютерних підручників. Їх легко змінювати, доповнювати. Вони дозволяють:

• повніше використовувати технічні можливості електронної техніки завдяки реалізації ігрових форм і методів навчання, імітування складних фізичних процесів шляхом дистанційного управління процесом навчання;

• глибше опановувати сучасну електронну техніку;

• автоматизувати працю вчителя під час проектування систем навчання, розробляння навчальних програм, поклавши частину функцій на комп’ютер;

• належним чином організувати навчальний процес;

• індивідуалізувати навчання завдяки добиранню кожним учнем бажаного навчального матеріалу та зміні послідовності його вивчення з урахуванням власних індивідуальних можливостей.

Для ефективного впровадження АМН у навчальний процес необхідна серйозна робота, підготовка методичної та інформаційної бази. Реалізація АМН сприяє підвищенню якості підготовки фахівців.

Прийоми навчання

Найбільш прийнятними методами в практичній роботі вчителя з дітьми з обмеженими освітніми можливостями вважаємо пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, частково-пошуковий, комунікативний, інформаційно-комунікативний, а також контролю, самоконтролю і взаємоконтролю [2].

З поняттям метод тісно пов’язане поняття прийом навчання. Для активізації діяльності дітей з обмеженими освітніми можливостями на уроках варто використовувати такі активні методи та прийоми навчання [5]:

• сигнальні картки для виконання завдань (з одного боку на ній зображений « + », з іншого – «-»; кола різного кольору за звуками; картки з літерами). Діти виконують завдання або оцінюють його правильність. Картки можна використовувати під час вивчення будь-якої теми з метою перевірки знань учнів, виявлення прогалин в пройденому матеріалі. Зручність і ефективність сигнальних карток полягають у тому, що одразу видно роботу кожної дитини;

• вставки в дошку (літери, слова) під час виконання завдання, розв’язування кросворда та ін. Дітям дуже подобається змагальний момент у виконанні цього виду завдання: щоб прикріпити свою картку до дошки, їм потрібно правильно відповісти на питання чи виконати запропоноване завдання краще або швидше за інших;

• «вузлики на пам’ять» (складання, записування й вивішування на дошку основних моментів вивчення теми, висновків, які потрібно запам’ятати). Цей прийом можна використовувати наприкінці вивчення теми – для закріплення, підбиття підсумків; у процесі вивчення матеріалу для надання допомоги під час виконання завдань;

• робота з бланковими методиками. Матеріали для логопедичної роботи з молодшими школярами подані у вигляді карток-бланків, що супроводжуються рекомендаціями щодо застосування субтестових завдань, пов’язаних з темою і змістом заняття і спрямованих на активізування пізнавальної діяльності учнів різного віку й рівня навченості, з урахуванням індивідуальних особливостей і можливих труднощів. Бланкові методики використовують із діагностичною метою і для корекційної роботи;

• сприйняття матеріалу на певному етапі заняття із заплющеними очима використовують для розвитку слухового сприйняття, уваги й пам’яті, переключення емоційного стану дітей під час заняття, для налаштування дітей на заняття після активної фізичної діяльності (після уроку фізкультури), після виконання завдання підвищеної складності і т. ін.;

• кінезіологічні вправи на логопедичних заняттях. Комплекси вправ містять: розтяжку, дихальні вправи, окорухові вправи, тілесні вправи, вправи для розвитку дрібної моторики, вправи на релаксацію і масаж;

• презентації-офтальмотренажери, демонстрування фрагментів презентації під час логопедичного заняття. За такої організації матеріалу активізуються три види пам’яті дітей: зорова, слухова, моторна. Це надає можливість сформувати стійкі візуально-кінестетичні й візуально-аудіальні умовно-рефлекторні зв’язки центральної нервової системи;

• малюнковий матеріал для зміни виду діяльності під час заняття, розвитку зорового сприйняття, уваги і пам’яті, активізування словникового запасу, розвитку зв’язного мовлення;

• активні методи рефлексії. Ці види рефлексії можна проводити як індивідуально, так і колективно. Обираючи той або той вид рефлексії, слід зважати на мету заняття, зміст і труднощі навчального матеріалу, тип заняття, способи й методи навчання, вікові та психологічні особливості учнів;

• рефлексія настрою та емоційного стану;

• прийоми з різними кольоровими зображеннями.

Усі згадані вище методи і прийоми організації навчання певною мірою сприяють стимулюванню пізнавальної активності дітей з обмеженими освітніми можливостями.

Отже, застосування активних методів і прийомів навчання підвищує пізнавальну активність учнів, розвиває їхні творчі здібності, активно залучає учнів до освітнього процесу, стимулює самостійну діяльність учнів, що рівною мірою стосується й дітей з обмеженими освітніми можливостями.

Обрання одного з розглянутих методів навчання, звісно, не має бути випадковим. Оптимальним є таке обрання методів, що спирається на вимоги теорії навчання, щодо узгодженості методів зі змістом навчання, особливостями контингенту учнів, кількістю навчального часу та ін. Водночас, керуючись теорією, варто пам’ятати, що навчання – справа творча, у якій багато залежить від набутого досвіду, особистих здібностей і схильностей викладача, а також від наявних засобів навчання.

Різноманітність методів навчання надає вчителеві можливість варіювати різні види роботи, що також є ефективним засобом активізування навчання. Переключення з одного виду діяльності на інший захищає від перевтоми і водночас стимулює увагу дітей, а також забезпечує різнобічне сприйняття ними досліджуваного матеріалу.

Список використаних джерел та літератури

1. Актуальні проблеми навчання та виховання людей з особливими освітніми потребами: зб. наук. праць / гол. ред. П.Т. Таланчук та ін. № 6 (8). К: Університет «Україна». 2009. 484 с.

2. Копупаєва А. А. Діти з особливими освітніми потребами та організація їх начання: наук. метод. посібник. К. 2011. 194 с. (Серія «Інкюзивна школа»).

3. Колупаєва А. А. Інклюзивна освіта: реалії та перспективи : монографія. К. : «Самміт-Книга». 2009. 272 с. : іл. (Серія «Інклюзивна освіта»).

4. Колупаєва А. А. Інноваційні підходи до навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку // Нова педагогічна думка. 2004. № 1.

5. Пометун О. І. Сучасний урок. К. : Вид-во А. С. К. 2004.

6.  Технології роботи організаційних психологів : навч. посіб. для студ-в внз та слухачів ін-тів післядиплом. освіти / за наук. ред. Л. М. Карамушки. К. : Фірма «ІНКОС». 2005. 366 с.

7. Методичні рекомендації щодо організації навчання та виховання дітей з особливими освітніми потребами, психолого-педагогічний супровід / укладачі Л. О. Жданюк, І. О. Калініченко. Полтава: ПОІППО. 2011. 44 с.