Уляна Фесенко АДАПТИВНЕ ОСВІТНЄ СЕРЕДОВИЩЕ ІНКЛЮЗИВНОЇ УСТАНОВИ ОСВІТИ

Уляна Фесенко

АДАПТИВНЕ ОСВІТНЄ СЕРЕДОВИЩЕ ІНКЛЮЗИВНОЇ УСТАНОВИ ОСВІТИ

Інклюзивна освіта пов’язана, насамперед, з тим, що число дітей, які потребують корекційного навчання неухильно росте. Діти потребують корекції фізичного або розумового розвитку. В основі державної політики вирішення освітніх проблем таких малюків є наміри якомога раніше дійти до кожного з них, і максимально допомогти йому самому та родині, забезпечити якісну освіту, соціальний комфорт, а в подальшому – трудову адаптацію. Розвиток і функціонування окремої спеціальної системи освіти, завжди вважалися проявом турботи про дітей з особливими потребами. Однак, таке бачення допомоги дітям з особливими проблемами почало поступово змінюватися. Тому зростає тенденція розгляду проблеми адаптивного інклюзивного освітнього середовища в установах освітах. В даній статті наводяться аргументи на користь перебування усіх учнів в інклюзивному освітньому середовищі.

Ключові поняття. Інклюзія, діти з особливими освітніми потребами, інклюзивне освітнє середовище, інклюзивна освіта, інтеграція, адаптація освітнього середовища.

Головною метою інклюзивного навчання – це реалізація права дітей з особливостями психофізичного розвитку на отримання освіти у відповідності з їх можливостями і здібностями за місцем проживання, їх соціальна адаптація та інтеграція в суспільство, підвищенні ролі сім’ї у вихованні і розвитку своєї дитини.

Інтегроване навчання в установах освіти вимагає створення спеціальних умов, які забезпечуватимуть виконання корекційно-розвиткового та освітнього процесів дітей з особливими потребами.

Аналізуючи стан сучасного суспільства замислюєшся про роль у цьому суспільстві дітей, які мають особливості психофізичного розвитку, тобто тих, які випадають із нашого стереотипного уявлення про так звану нормальність. І як адаптувати інклюзивне освітнє середовище запитання нині хвилює багатьох спеціалістів, причетних до навчання, виховання, соціальної реабілітації дітей, яких природа позбавила достатньою мірою сприймати світ, відчувати свою належність до нього через хвороби, травми, патологічні стани. Визнання прав такої дитини, її інтересів, потреб, надання допомоги у процесі соціалізації та вибору професійної діяльності є дуже важливим на сучасному етапі розвитку освіти. Тому важливого значення набуває інклюзивне навчання, що передбачає спільне перебування дітей із порушеннями психофізичного розвитку з їх здоровими однолітками.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемам адаптаційних процесів в освіті, зокрема професійній, присвячена значна кількість наукових праць філософів (В.П. Андрущенко, Г.П. Васянович, І.А. Зязюн, В.Г. Кремень, та ін.), педагогів (В.І. Бондар, С.У. Гончаренко, Р.С. Гуревич, А.В. Донцов, Л.М. Мітіна, Н.Ф. Кузьмина, В.А. Крутецькийта ін.), психологів (Л.С. Виготський, А.В. Брушлинський, Г.С. Костюк, С.Д. Максименко, С.Л. Рубінштейн), а також трактуванню теоретичних аспектів адаптації (Г.О. Балл, О.Г. Мороз, А.А. Налчаджян, Н.І. Сарджевеладзе, В.А. Семиченко), у контексті розв’язання широкого кола прикладних психологічних, психофізіологічних і соціально-психологічних проблем (О.І. Борисенко, О.М. Кокун, І.С. Кон, Т.М. Титаренко, Н.В. Чепелєва, С.А. Шапкин, І.Г. Щедрик та ін.). Водночас вважаємо, що є аспекти адаптаційних процесів, що потребують додаткового вивчення, зокрема це стосується пошуку та обґрунтування моделей навчання та умов їх реалізації з урахуванням структури адаптаційних процесів у професійній підготовці майбутнього вчителя.

В основу інклюзивної освіти покладена ідеологія, яка виключає будь-яку дискримінацію дітей, яка забезпечує однакове ставлення до всіх людей, але створює спеціальні умови для дітей з особливими потребами. Навчання дітей з особливими потребами ґрунтується на принципах виваженої педагогіки, дієвість яких підтверджується і від використання якої виграють усі діти. Вона передбачає, що різноманітність між людьми є природнім явищем. Через обмеження у спілкуванні, самообслуговуванні, пересуванні розвиток цих дітей значною мірою залежить від задоволення їхніх потреб іншими людьми, а це становить багатогранний процес соціально-педагогічної інтеграції та процесу інклюзії, зокрема. Освіта дітей з особливостями психофізичного розвитку є однією із найважливіших завдань для країни. Це створення необхідного інклюзивного середовища, де кожен зможе відчувати затребуваність свого існування. Суспільство зобов’язане дати можливість кожній дитині, незалежно від її потреб та інших обставин, повністю реалізувати свій потенціал, приносити користь суспільству і стати повноцінним його членом. Водночас, наше сьогодення – це зміна ціннісних орієнтацій в освіті, визначення розмаїття кожної дитини, обумовлене зміною освітньої парадигми на гуманістичну «освіта для всіх, школа для всіх».

На даний момент в динаміці показників здоров'я дитячого населення України спостерігається несприятлива тенденція, а саме: підвищення частоти вроджених і спадкових захворювань; зростання питомої ваги дітей, які народилися з травмами та патологією центральної нервової системи; прогресу зростання хронічних форм патології та хвороб алергічного походження; збільшення частоти ускладнень вірусних і паразитарних захворювань (дифтерії, поліомієліту, туберкульозу тощо). Результат вищезгаданих явищ – збільшення загальної кількості дітей з особливими освітніми потребами. У структурі причин інвалідності серед дітей на першому місці хвороби вроджених аномалій – 23,1 %. На другому місці у структурі причин дитячої інвалідності хвороби нервової системи – 21,5 %. Найчастіше причиною інвалідності є дитячий церебральний параліч – 38,8 %. Розлади психіки та поведінки – 15,9 %, у тому числі розумова відсталість різних ступенів – 84,1%. Хвороби вуха та соскоподібного відростка – 7,3 %. Хвороби ока та придаткового апарату – 6,7 %. Порушення функцій травлення, порушення обміну речовин – 4,2 %.

Аналізуючи показники захворювань дітей, освітнє середовище інклюзивної освіти необхідно адаптувати для таких категорій дітей:

·                   з вадами інтелектуального розвитку;

·                   з затримкою психічного розвитку;

·                   з тяжкими вадами мовлення;

·                   з порушеннями зору;

·                   з порушеннями слуху;

·                   з порушеннями функцій опорно-рухового апарату;

·                   з емоційно-вольовими порушеннями та аутичним спектром.

Україна не може однозначно перейняти досвід інших країн через різні економічні, етнографічні умови та різний менталітет, вона створює свій шлях розвитку інклюзивного навчання. У нашій країні початок інтеграційних процесів «особливих дітей» у масову шкільну систему почався з 90-х років минулого століття. У 2001 р. Міністерство освіти і науки України, Інститут спеціальної педагогіки АПН України та Всеукраїнський фонд «Крок за кроком» започаткували науково-педагогічний експеримент «Соціальна адаптація та інтеграція в суспільство дітей з особливостями психофізичного розвитку шляхом організації їх навчання у загальноосвітніх закладах», основною метою якого була розробка і реалізація механізму інтеграції дітей з особливостями психофізичного розвитку в загальноосвітні навчальні заклади, ранньої інтеграції цих дітей в соціальне середовище з урахуванням їх типологічних та індивідуальних особливостей. Але остаточно інклюзивна освіта стала підтримуватись законодавчою базою України з 2010 року, коли до Закону України «Про загальну середню освіту» були внесені зміни, згідно з якими загальноосвітні навчальні заклади могли повноправно створювати спеціальні та інклюзивні класи для навчання дітей з особливими потребами. У жовтні 2010 року МОН України затвердило «Концепцію розвитку інклюзивної освіти», а в серпні 2011 року Кабінет міністрів України затвердив «Порядок організації інклюзивного навчання в загальноосвітніх навчальних закладах».

На сьогоднішній день інклюзивне навчання поширюється у всіх регіонах України. При цьому інклюзивною освітою охоплено 5,0% дітей з інвалідністю: станом 2015 рік дошкільні навчальні заклади відвідували 7950 дітей-інвалідів; у навчальних закладах для здобуття повної загальної середньої освіти навчалися 41557 дітей, які потребують корекції фізичного або розумового розвитку. Таким чином, 95,0% дітей з інвалідністю навчаються в умовах спеціальних навчальних закладів, або не отримують освіту взагалі. Тому пошук підходів до активізації розвитку і адаптації освітнього середовища інклюзивної установи освіти є важливим державним питанням.

Для організації належного інклюзивного навчання дітей загальноосвітньої школи, необхідно адаптувати освітнє середовище.

Адаптивне освітнє середовище інклюзивної установи освіти це:

- школа для всіх учнів з різними рівнями здібностей і обмеженими потребами;

- враховує можливості всіх учнів, орієнтована на задоволення їх різноманітних пізнавальних потреб та інтересів;

-забезпечує умови для їхнього життєвого самовизначення і самореалізації.

Адаптивність школи – це її здатність забезпечити для кожної дитини:

-відкритість і дружній характер інформаційного, пізнавального, соціального середовища в школі;

- розмаїтність освітніх програм та узгоджених з ними освітніх технологій (з урахуванням індивідуальних особливостей та інтересів дитини);

-повноцінність емоційно-морального, інтелектуального, фізичного розвитку.

Концептуальні ідеї:

·ідея гуманітарно-культурологічного підходу;

·ідея особистісно-діяльнісного підходу;

·ідея діалогічного підходу;

·ідея рефлексивного підходу;

·ідея відкритості освітнього середовища школи, пріоритету позитивного зворотного зв’язку;

·ідея інтеграції змісту.

Функції адаптивної школи:

·                     функція збереження і зміцнення здоров’я учнів;

·                     орієнтаційна функція;

·                     реабілітаційна функція;

·                     корекційна функція;

·                     стимулююча функція;

·                     пропедевтична функція.

Для дітей з інвалідністю важливою складовою людського розвитку є забезпечення належної освіти. Адже ефективна адаптація та інтеграція дітей, з порушеннями фізичного або розумового розвитку у суспільство неможливі без здобуття ними повноцінної дошкільної, шкільної та позашкільної освіти. Так, у 1,7 тис. спеціальних дошкільних навчальних закладів здобуває освіту 35,1 тис. дітей-інвалідів. Після здобуття дошкільної освіти подальше формування особистості дітей з особливими потребами, забезпечення їх соціально-психологічної реабілітації, трудової адаптації здійснюється у загальноосвітніх навчальних закладах.

На зміну спеціалізованому навчанню приходять нові форми отримання освіти – інтеграція та інклюзія, завдяки яким учні з особливими потребами отримують можливість перейти зі спеціалізованих шкіл у масові за місцем проживання. Але, якщо інтеграція передбачає пристосування дітей з психічними і фізичними вадами до вимог всієї системи освіти, яка в цілому залишається незмінною, не пристосованою для навчання даної категорії учнів, то інклюзія полягає в адаптації системи до потреб дитини. Для дітей з обмеженнями життєдіяльності мають бути створені такі основні умови: регламентоване нормативно–правовими документами фінансове та юридичне забезпечення освітнього процесу; спеціально підготовлені для роботи з дітьми з обмеженнями життєдіяльності педагоги та фахівці (кадровий ресурс); матеріально- технічне оснащення для створення безбар’єрного середовища (пандуси, підйомники, спеціально обладнані туалети, кабінети лікувальної фізкультури, психомоторної корекції, кімнати для логопедичних та корекційних занять з дефектологами і психологами, медичний кабінет, спортивний зал тощо); адаптовані освітні програми, складання фахівцями, педагогами та батьками індивідуальних планів занять; необхідний роздатковий та дидактичний матеріал для занять з дітьми; вільне пересування транспортом, користуватися засобами зв’язку та мати доступ до інформації.

Проте рівень доступності навколишнього простору для дітей з різними формами інвалідності поки що залишається однією з найнагальніших проблем. Складність у забезпеченні доступності полягає в тому, що люди з різними формами інвалідності потребують різних видів доступності. Тому визначити однозначно, на який відсоток доступним є освітнє середовище для дітей з особливими потребами досить складно.

Серед труднощів, що перешкоджають реалізації ідеї інклюзії, визначають недостатню матеріально-технічну базу сучасних шкіл, невідповідність облаштування класу вимогам перебування в ньому дітей з особливими потребами. У контексті проблеми виділяються такі аспекти, як: надмірна наповнюваність класів, що заважає індивідуалізації навчання; відсутність транспорту для доставки дітей з особливими потребами до школи тощо.

Батьки також зазначають, що процес інклюзії може мати труднощі соціально-економічного характеру, а також, пов'язані з недостатньою підготовкою педагогів до роботи в інклюзивному середовищі, браком спеціалістів, неготовністю громадськості до сприйняття цієї концепції.

Одним із чинників, що гальмує інклюзію, визнається неготовність частини здорових дітей та їхніх батьків взаємодіяти із дітьми, які мають особливі потреби. Має місце проявів жорстокості у дітей, які подекуди можна спостерігати в сучасних школах (зокрема, до дітей з особливими потребами); заздрощів стосовно підвищеної уваги педагога до якоїсь окремої дитини. Не завжди батьки здорових дітей з розумінням ставляться до дітей з особливими потребами і поводяться педагогічно виправдано в конфліктних ситуаціях.

Проте ці труднощі можуть бути успішно вирішені за умови забезпечення необхідної підтримки школам, відповідної підготовки фахівців для роботи в інклюзивних класах, організації команди фахівців для надання консультативних послуг.

Важлива перешкода на шляху інклюзії є недостатня фахова підготовка педагогів до роботи в інклюзивних класах. Гальмівними чинниками є: складність для педагога одночасно взаємодіяти з різними дітьми і, таким чином, здійснювати індивідуальний підхід, складність у розробці індивідуалізованих навчальних програм, недостатня обізнаність із психологічними особливостями розвитку дітей, котрі мають вади розвитку та специфікою їхнього навчання. А в умовах запровадження ідей інклюзивної освіти особливу, головну і навіть іноді нову для себе роль, буде виконувати педагог. Адже успішність усього навчального процесу буде залежати від його здатності адаптуватися до нових вимог та особливостей, від здатності й бажання зробити свій власний, індивідуальний внесок у здійснення педагогічного процесу, його розвиток і вдосконалення. Особливу роль у готовності педагога до інклюзивної освіти відіграють його професійно значущі психологічні якості. Адже готовність до інклюзивного процесу полягає не лише у наявності нового методичного матеріалу, матеріальної бази, а і у моральній, психологічній готовності педагога до роботи із дітьми із особливими потребами. Звичайно, можна багато говорити про те, що педагог повинен однаково ставитися як до звичайної дитини, так і до дитини яка має певні обмеження фізичного або психічного характеру. Але правда в тому, що сучасний учитель ще психологічно не готовий не виокремлювати таку дитину. Значну роль в цьому відіграє стереотипність поведінки, шаблонність ставлення до людей з вадами, яка формувалася раніше.

В готовності вчителів до роботи з інклюзивними дітьми можна виділити дві групи чинників: зовнішні та внутрішні. До зовнішніх чинників відносимо наявність матеріального забезпечення навчальних закладів, наявність спеціальних програм та дидактичного матеріалу, а також залученість педагогів у інклюзивний процес, наявність досвіду роботи із дітьми із особливими освітніми потребами. До внутрішніх чинників – рівень самоактуалізації педагога, його прагнення до гармонійного буття і неманіпулятивних стосунків з іншими людьми та учнями зокрема, гнучкість у спілкуванні, здатність до саморозкриття та відсутність соціальних стереотипів; рівень емпатії педагога, а також особливості ставлення до учнів – заохочення вербалізації, прийняття нормальних проявів агресії й сексуальності у дітей та небажання надто прискорити розвиток дітей. Вирішальною умовою інклюзивної освіти дітей з особливими потребами є створення інклюзивного простору, який, насамперед, передбачає наявність як спеціально підготовлених педагогів, так і спеціально підготовленого освітнього середовища, матеріально-технічного забезпечення. Тому, сьогодні, поруч із подоланням таких проблем як фінансування, забезпечення відповідним приладдям, програмне забезпечення інклюзивної освіти – необхідно готувати психологічно вчителів, проводити додаткові семінари, тренінгові програми для розвитку і закріплення відповідного ставлення до дитини з особливими потребами.

Аналізуючи стрімкий розвиток інклюзивної освіти в України за останні роки хоча й зроблено суттєві кроки щодо розробки та реалізації соціальної політики щодо цієї категорії громадян, проте, низка серйозних проблем залишається не вирішеними. Основною метою державної соціальної політики щодо інвалідів в Україні має бути забезпечення рівних можливостей та реалізація конституційних прав цією категорією громадян, створення сприятливих правових, політичних, соціально-економічних, медичних, психологічних, організаційних умов і гарантій для забезпечення людського розвитку та інтеграції у суспільне життя.

Для ефективного адаптування освітнього середовища інклюзивної освіти у загальноосвітні класи, необхідно чітко поєднати мету і завдання цього процесу з гнучкістю і динамізмом його планування, створення атмосфери довіри, підтримки, відкритого спілкування та співпраці вчителів. Організація інклюзивного навчання дітей загальноосвітньої школи потребує внесення змін, які сприятимуть створенню ефективної інклюзивної школи. Зокрема, йдеться про зміни на рівні філософії прийняття інклюзії, формування адекватного фізичного середовища і якісного навчально-методичного забезпечення, створення нових методик викладання (залежно від індивідуальних потреб учня) тощо. Важливий акцент на надання інклюзивних освітніх послуг необхідно зробити на адаптивні навчальні середовища, інтегрований клас, максимізація освітньої корекції, командна індивідуалізація, кооперативне навчання, змішана система навчання, навчання, що ґрунтується на результатах досягнень учнів. Запровадження цих моделей у роботу сучасної школи дасть змогу врахувати соціальні, освітні, культурні, економічні, структурні та демографічні вимоги, які постають перед школою.

Адаптуючи освітнє середовище інклюзивної установи освіти особливо значущим є культурний механізм прийняття дітей з особливими потребами. Спільне навчання ще не означає, що забезпечується взаємодія всіх учнів, їх включеності у спільну навчальну діяльність. Ступінь інтеграції визначається тим, скільки дітей мають позитивний статус в класі, чи зменшується кількість дітей з негативним і нульовим соціальними статусами. Учні можуть отримувати позитивний емоційно-ціннісний досвід, але в тому випадку, якщо вони будуть вправлятися в прояві турботи, співчуття, допомоги, якщо виходить жити в злагоді у різнорівневім колективі, члени якого володіють різними пізнавальними можливостями.

Особливого значення набуває питання управління загальноосвітніми навчальними закладами, у яких здійснюється впровадження інклюзивної освіти. Відповідно до нових соціальних завдань зростають вимоги до змісту і характеру управлінської діяльності керівників шкіл, якості та ефективності навчально-виховного процесу. Керівник повинен володіти такими діловими і особистісними якостями, які допоможуть йому успішно вирішувати проблеми будь-якої складності і в будь-якому підрозділі школи, зокрема здійснювати впровадження інклюзивної освіти. 

Щоб бути ефективним, управління закладом освіти має спиратись на сучасні наукові підходи, перспективний педагогічний досвід. Сучасна наука пропонує філософські моделі управління, які ґрунтуються на теорії управління людськими ресурсами, що є актуальним саме в питаннях інклюзивної освіти. Однак дане дослідження не вичерпує себе, а ставить за мету подальшого вивчення піднятої проблеми з адаптації освітнього середовища інклюзивної установи освіти.

Список використаних джерел та літератури

1. Богданов С. Соціальний захист інвалідів. Український та польський досвід / відп. ред. О. Палій. Київ : Основи. 2002. 93 с.

2. Заярнюк О.В. Соціальний захист уразливих верств населення: вітчизняний та зарубіжний досвід // Наукові праці Кіровоградського національного технічного університету. Серія «Економічні науки». Кіровоград : КНТУ. 2004. Вип. 6. С. 131–134.

3. Коваленко Н. Щороку кількість сліпих у світі зростає. URL:

http://health.unian.ua/country/152529-schoroku-kilkist-slipih-usvitizrostae.html

4. Колупаєва А.А., Савчук Л.О. Діти з особливими освітніми потребами та організація їх навчання. Видання доповнене та перероблене: наук.-метод. посіб. К.: Видавнича група «АТОПОЛ». 2011. 274 с.

5. Колупаєва А. Особливості управління інклюзивною школою //Директор школи. 2011. №11(635). С.23

6. Корж. А. С. Подготовка образовательного учреждения к инклюзивному образованию // Начальная школа. 2014. № 4. С. 89-90.

7. Основи інклюзивної освіти : навч.-метод. посіб. / за заг. ред. Колупаєвої А. А. – К. : А.С.К. 2012. 308 с. 

8. Софій Н.З., Найда Ю.М. Концептуальні аспекти інклюзивної освіти / Інклюзивна школа: особливості організації та управління : [навч.-метод. посіб.] / за заг. ред. Л.І. Даниленко. К. 2007. 128 с.