Олена Волинець ЗМІСТ, ФОРМИ ТА МЕТОДИ РОБОТИ ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА В ІНКЛЮЗИВНІЙ ОСВІТІ

Олена Волинець

ЗМІСТ, ФОРМИ ТА МЕТОДИ РОБОТИ ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА В ІНКЛЮЗИВНІЙ ОСВІТІ

В статті проаналізовано роботу практичного психолога навчального закладу, пов’язану з інклюзивним навчанням. Суть діяльності шкільної психологічної служби полягає в супроводі дитини протягом її шкільного навчання, що дає можливість впровадити шкільну психологічну діяльність у навчально-виховну педагогічну систему.

Ключові слова: інклюзія, інклюзивна освіта, психологічний супровід, освітній процес, самостійне життя, діти з особливими освітніми проблемами, діти з особливостями психофізичного розвитку.

В 1948 році в Загальній декларації прав людини вперше була закріплена головна ідея інклюзії, в якій зазначається: «Кожен має право на освіту… освіта має бути спрямована на розвиток людської особистості та посилення поваги до прав людини й основних свобод…». Розв’язання проблем інклюзивної освіти – це шлях до розвитку і самореалізації дітей, шлях до гуманізації суспільства і держави.

Питанню інтегрованого навчання та виховання дітей із порушеннями психофізичного розвитку приділяли увагу численні фахівці в галузі соціальної, корекційної, спеціальної педагогіки та дефектології — це Л. Аксьонова, В. Бондар, Є. Бондаренко, М. Веденіна, М. Власова, О. Глоба, В. Григоренко, П. Горностай, Г. Іващенко, Б. Пузанов, О. Установ та ін. В Україні окремі аспекти проблеми інтегрованого навчання висвітлюються у працях А. Колупаєвої, М. Сварника, В. Синьова, Н. Софій, М. Шеремет, В. Тарасун, О. Таранченко, А. Шевцова та ін. Більшість учених вказують на необхідність упровадження нових форм освіти, які б сприяли інтеграції людей з особливими потреба ми у суспільство. 

Інклюзивна форма освіти спрямована, насамперед, на усунення усталених стереотипів та упереджень, пов’язаних із можливостями дітей з особливими потребами. Адже не секрет, що люди, чимось відмінні від більшості, зазвичай сприймаються суспільством з підозрою, а інколи і занадто вороже. Тому інклюзивна освіта також виховує у здорових дітей почуття чуйності, доброти, милосердя та поваги до свого ближнього. І якщо людина з особливостями психофізичного розвитку ще з дитинства не буде ізольована від соціуму, а, навпаки, стане повноцінним учасником навчального процесу, то шанси реалізуватися в житті та знайти свою нішу значно вищі.

Здійснення інклюзивної освіти потребує організації належного психолого-педагогічного супроводу усіх учасників освітнього процесу: дітей та дорослих (фахівців різних напрямків, батьків, адміністрації). Така робота повинна бути спрямована на створення умов, які забезпечуватимуть підвищення автономності і соціальної активності дітей, розвиток інтелектуальних процесів, формування ціннісних установок, що відповідають психічним і фізичним можливостям дитини. Базуючись на особистісному і системно-орієнтованому підході, такий супровід повинен являти собою комплексну систему всебічної, динамічної, корекційної і розвивальної допомоги у відповідності з віковими та індивідуальними потребами дітей та учнів.

Психолого-педагогічний супровід інклюзивного навчання та виховання потребує планування, додаткової професійної підготовки, а також контактів з фахівцями, які можуть надати відповідну допомогу. Соціально-психологічна робота з «особливою дитиною» має спрямовуватися на досягнення головної мети – підготувати її до самостійного життя. Однак потрібно слідкувати, щоб допомога та підтримка під час навчання не перевищувала необхідну, інакше дитина стане занадто залежною від неї. Щоб забезпечити загальний успіх справи, слід з повагою ставитись до всіх і вдумливо та наполегливо працювати на користь дитини.

Інклюзивне навчання та виховання дітей з особливими потребами ставить перед освітнім закладом два серйозних запитання: «Як допомогти їм нормально розвиватись?» і «Як звести до мінімуму можливі негативні наслідки сумісного навчання з іншими дітьми?».

У розв’язанні цих завдань у системі інклюзивної освіти вирішальну роль відіграє, насамперед, психологічна служба кожного конкретного закладу освіти. В своїй роботі практичний психолог керується такими нормативно правовими документами:

1.Загальною декларацією прав людини, оголошеною ООН 10 грудня 1948 р.

2.Декларацією прав дитини 1959 р.

3.Декларацією про права інвалідів, проголошена ООН 9 грудня 1975 року

4.Конвенція ООН про права дитини

5.Всесвітньою декларацією «Освіта для всіх», 1990 р.

6.Стандартними правилами забезпечення рівних можливостей для інвалідів, прийняті резолюцією 48/96 Генеральної Асамблеї від 20 грудня 1993 року

7.Саламанською декларацією про принципи, політику та практичну діяльність у галузі освіти осіб з особливими потребами (Саламанка - Іспанія) 7-10 червня 1994 року

8.Програмою дій щодо освіти осіб з особливими освітніми потребами, 1994р.

9. Дакарською Декларацією, 2000 р.

10.Конвенцією ООН про права інвалідів 2006 р. ст.24 (ратифікована Україною 16.12.09)

11.Резолюцією 48 сесії ЮНЕСКО «Інклюзивна освіта: шлях у майбутнє»

12.Постановою КМУ від 15.08.2011 р. № 872 «Порядок організації інклюзивного навчання у ЗНЗ»

13.Постановою КМУ від 18.07.2012 р. № 635 «Про внесення змін до Постанов КМУ від 14.04.1997 р. № 346 та від 14.06.2000 р. № 963»

14.Наказом МОН №509 від 22 травня 2018 року «Положення про психологічну службу»

15.Листом МОН від 13.08.2014 № 1/9-413 «Про організацію навчально-виховного процесу учнів з розумовою відсталістю та затримкою психічного розвитку»

16.Листом Міністерства освіти і науки України від 07.06.2017 № 1/9-315 «Пpo структуру навчального року та навчальні плани загальноосвітніх навчальних закладів у 2017/2018 навчальному році

17.Листом МОН № 1/9-529 від 26.07.12 р. «Про організацію психологічного і соціального супроводу в умовах інклюзивного навчання»

18.Листом МОН № 1/9-1 від 02.01.13 р. «Про визначення завдань працівників психологічної служби системи освіти в умовах інклюзивного навчання»

19.Листом МОН №1/9-63 від 06.02.2017 «Щодо навчальної літератури для дітей з особливими освітніми потребами»…

Законодавчого визнання права на здобуття освіти громадянами України, втому числі і дітей з особливими освітніми потребами, набуло у:

1.           Конституції України;

2.           Законі України «Про освіту»;

3.           Законі України «Про загальну середню освіту»;

4.           Законі України «Про дошкільну освіту»;

5.           Законі України «Про основи соціальної захищеності інвалідів України»;

6.           Законі України «Про охорону дитинства»;

7.           Законі України «Про реабілітацію інвалідів в Україні»;

8.   Державній національній програмі «Освіта» (Україна 21 століття).

Зокрема, практичний психолог і соціальний педагог сприяють розвиткові соціальних умінь школярів, а також надають належну моральну підтримку сім’ям дітей, їхнім рідним і вчителям, допомагають долати складні життєві ситуації. Шкільний психолог є експертом у проведенні як оцінювання розвитку, так і перспектив ситуації найближчого розвитку. Він розробляє індивідуальні або групові рекомендації, бере участь у розробці навчальних планів, здійснює психологічну підтримку батьків. Психолог допомагає визначити чинники, які негативно впливають на здатність дітей до навчання і самоконтролю.

Окрім того, важливими завданнями у роботі психологічної служби стають:

1.           Підбір діагностичного інструментарію, придатного для роботи з різними категоріями дітей відповідно до нозології.

2.           Уточнення змісту та методів корекційної роботи з дітьми, які мають особливі потреби з урахуванням результатів психологічної діагностики.

3.           Розробка комплексних корекційних стратегій, які б містили, крім навчання, ще й ігрові засоби, рекомендації щодо сімейного виховання.

Одним з провідних напрямків у роботі практичного психолога, соціального педагога, вчителя є робота з батьками «особливої» дитини. Батьки мають бути залучені працівником психологічної служби до організації корекційно-виховного процесу.

Оскільки розвиток та виховання дитини з особливими потребами потребує спеціальних знань про захворювання, його наслідки, потенційні можливості дитини, важливим є належна організація роботи мультидисциплінарної команди фахівців у навчальному закладі. Батькам необхідно надавати практичні поради щодо нагляду за дітьми, пояснення та рекомендації щодо вирішення повсякденних проблем, пов’язаних з вихованням, знайомити з досвідом інших батьків. Основні форми групової роботи з батьками в цьому напрямку: проведення семінарів, консультацій, лекцій, зборів та ін. Одночасно взаємодія може організовуватись і в індивідуальній формі (індивідуальні бесіди та індивідуальне консультування).

Організація психологічного супроводу батьків при здійсненні інклюзивної освіти повинна спиратись на досвід спеціальної психології, яка пропонує роботу з батьками об’єднувати у два напрямки:

1.           Освітньо-просвітницька робота з батьками усіх дітей.

2. Психологічний супровід сімей, які виховують дітей з відхиленнями у розвитку.

На етапі освітньо-просвітницької роботи психологічна служба розкриває загальні проблеми психічного розвитку дітей з особливими потребами. Потрібно знайомити батьків з прийомами реагування на особливості поведінки як їх дитини, так і її однолітків.

Головне завдання психолога, соціального педагога у роботі з сім’єю полягає в тому, щоб батьки з їх допомогою змогли побачити реальну перспективу розвитку своєї дитини, з’ясували можливі труднощі соціального розвитку, які виникають у певні вікові періоди, а також визначити свою роль у процесі психолого-педагогічного супроводу дитини.

Окрім того, психолог повинен допомогти батькам в коректній і тактовній формі позбавитися від ілюзій в плані майбутнього дитини. Разом з тим психолог повинен посилити віру батьків у можливість і перспективи розвитку дитини, в те, що правильно організований корекційний вплив дозволить оптимізувати подальший інтелектуальний і особистісний розвиток дитини. За необхідності психолог здійснює корекцію психічного стану батьків. Завдання психолога полягає в профілактиці невротизації або психопатизації батьків (особливо мам та бабусь) шляхом організації системи надання індивідуальних консультативних послуг.

У рамках консультативно-корекційної допомоги батькам у розв’язанні проблем психолог може використовувати різні форми роботи, до яких належить:

1.Система тренінгових вправ, спрямованих на формування та розвиток почуття батьківської любові «Сім кроків» [7, с. 256-262].

2.Психокорекційна робота з матерями, які виховують дітей з відхиленнями в розвитку «Гармонізація відносин між матір’ю та її дитиною» [11, с. 180-229].

3.Групові психокорекційні заняття «Гармонізація внутрісімейних відносин» [11, с. 229-288].

4. Письмові форми викладання проблеми – батьківські твори: «Моя проблема», «Мій життєвий шлях», «Історія життя моєї дитини».

Психолого-педагогічна підтримка батьків є життєво необхідною, тому що саме від батьків та їх внеску в процес виховання та навчання залежить повноцінний розвиток дітей з обмеженими можливостями.

З метою впровадження системи психолого-педагогічного супроводу дітей дошкільного і шкільного віку, які навчаються в умовах інклюзивної освіти, суттєвим є організація і здійснення комплексного підходу, реалізація якого передбачає поетапне впровадження інклюзивної освіти, яке потребує проведення необхідних психосоціальних та педагогічних заходів, а саме:

1. Психодіагностичний етап:

·діагностика рівня розвитку дітей: виявлення індивідуальних особливостей психічного, фізичного, інтелектуального розвитку; рівня розвитку психічних процесів; діагностики соціальної зрілості, інтелекту, стилю взаємодії педагогів і батьків з дитиною;

·тестування та анкетування педагогів та батьків на предмет готовності до здійснення інклюзивного навчання;

·вивчення особливостей сім’ї, в якій виховується дитина;

·психолого-педагогічне спостереження за особливостями соціальної взаємодії учнів у школах з інклюзивним навчанням.

2. Оформлення документації для здійснення психолого-педагогічного супроводу дитини з особливими потребами:

·банку даних дітей відповідно до особливостей та наявних порушень;

·картки здоров’я і розвитку дитини;

· психологічної картки індивідуального розвитку дитини;

· соціального паспорта сім’ї, в якій виховується дитина;

· щоденника спостереження за дитиною в навчальному закладі;

·щоденника спостереження за станом здоров’я і поведінкою дитини у позаурочний час;

3. Розробка та затвердження індивідуальних програм навчання і розвитку з рекомендаціями для педагогів і батьків, розроблених за участі різних фахівців (лікаря, психолога, соціального педагога, педагога-дефектолога, учителя-логопеда).

4. Створення власної навчально-методичної та інформаційної бази, а саме:

·  банку даних навчальних і виховних програм;

· механізму забезпечення отримання оперативної інформації про рівень здоров’я, навчання і розвиток дитини з особливими потребами.

5. Моніторинг результативності, який передбачає застосування наступних методів:

·дидактичного – вивчення результативності різних сторін навчально-виховного процесу;

·виховного – визначення ефективності виховного процесу, системи взаємостосунків його учасників;

·управлінського – з’ясування характеру взаємостосунків на різних управлінських рівнях у системах: «керівник – педагогічний колектив», «керівник – діти», «керівник – батьки», «керівник – зовнішнє середовище»;

·соціально-психологічного – спостереження за системою колективно-групових взаємовідносин, за характером психологічної атмосфери педагогічного колективу, психологічного стану дітей, батьків;

·медичного – відстеження динаміки стану здоров’я дитини з особливими потребами.

6. Виявлення і прогнозування можливих проблем, серед яких можуть бути наступні:

· виникнення опору новому середовищу з боку дитини, для зняття якого потрібно включати розробку додаткових освітньо-виховних ресурсів;

·   виникнення внутрішніх і зовнішніх конфліктів між педагогом і дитиною, педагогом і батьками.

7. Розробка шляхів корекції можливих негативних наслідків:

·  планування резерву часу для перегляду спланованих форм, методів, прийомів роботи з дітьми та їх батьками;

·  ґрунтовне пояснення батькам і педагогам переваг інклюзивної освіти;

· реорганізація індивідуальних психолого-педагогічних програм супроводу дітей, які виявляють відповідні проблеми;

·  відстеження результативності впроваджених змін.

Робота психолога з дітьми з особливими потребами охоплює низку проблем:

·                   низька самооцінка, невпевненість у собі;

·                   тривожність, наявність страхів;

·                   труднощі процесу комунікації;

·                   нестабільність психоемоційного стану;

·                   розбалансування саморегуляції;

·                   дезадаптація;

·                   почуття залежності від оточуючих;

·                   почуття безнадійності, приреченості та ін.

Психологічне дослідження властивостей особистості здійснюється шляхом діагностичної роботи за допомогою відповідних психодіагностичних методик. Вона передбачає перший діагностичний зріз, мета якого виявити рівень розвитку досліджуваної властивості особистості, та другий діагностичний зріз, який показує ефективність корекційної роботи. Для дослідження властивості особистості підбирається мінімум три психодіагностичні методики, що використовуються як під час першого, так і під час другого діагностичних зрізів.

Корекційний напрямок роботи психолога включає в себе систему заходів, які спрямовані на корекцію особистісних проявів поведінки та розвиток особистості клієнта за допомогою спеціальних засобів психологічної корекції (індивідуальні корекційні заняття, тренінги, ділові ігри).

При роботі з дітьми з особливими потребами в рамках групової роботи з метою корекції поведінки та особистісних проявів організовуються:

·                   тренінг спілкування;

·                   тренінг ефективної соціальної взаємодії;

·                   тренінг підвищення впевненості в собі;

·                   тренінг зниження тривожності та подолання страхів;

·                   тренінг розвитку навичок емоційної саморегуляції;

·                   тренінг креативності;

·                   тренінг асертивності;

·                   тренінг самоствердження;

·                   тренінг особистісного росту та ін.

Індивідуальні корекційні заняття проводяться індивідуально з дитиною з особливими потребами і являють собою сукупність технік та вправ, які спрямовані на корекцію поведінки та особистості дитини.

Консультаційна робота здійснюється в межах індивідуальних консультацій з особливими дітьми з метою вирішення особистісних проблем.

Психологічна просвіта передбачає проведення заходів та виступи перед учнями з певної проблематики. Діти з особливими потребами беруть участь у заходах просвітницького характеру разом з іншими учнями навчального закладу.

Для ефективного впровадження інклюзивної освіти психологічній службі школи важливо здійснити такі заходи:

1.Практичним психологам навчальних закладів з інклюзивною освітою запровадити системну консультативну психологічну та соціально-педагогічну допомогу батькам дітей з особливими потребами, починаючи з раннього віку.

2.Розробити схему здійснення просвітницької роботи серед батьків з метою пропаганди інклюзивної моделі навчання дітей з особливими освітніми потребами.

3.Створити банк даних дітей з особливими потребами, які потребують навчання в системі інклюзивної освіти.

4.Створити мультидисциплінарні команди із залученням фахівців різного профілю, адміністраторів навчальних закладів, представників громадських організацій, фахівців служб охорони здоров’я для надання консультативної допомоги батькам.

5.Створити банк діагностичного інструментарію, рекомендованого для використання психосоціального супроводу інклюзивної освіти.

6.Провести цикл психолого-педагогічних семінарів, присвячених особливостям інклюзивного навчання.

7.Розробити реабілітаційні, розвивальні та корекційні програми роботи з дітьми, спрямовані на розвиток у них навичок соціальної взаємодії та на розвиток психічних процесів, необхідних для засвоєння навчальних програм.

Алгоритм діяльності практичного психолога і соціального педагога, в умовах інклюзивної освіти включає:

1. Ознайомлення з особовою справою дитини, історією та особливістю протікання захворювання, співбесіду з представником психолого-медико-педагогічної консультації.

2. Бесіду з дитиною та її батьками, з метою визначення рівня можливостей дитини (самообслуговування, спілкування, пізнавальних можливостей, самоконтролю поведінки, емоційно-вольової сфери тощо).

3. Оцінку освітнього середовища, визначення щодо його відповідності до потреб і можливостей дитини. Психолог надає пропозицію щодо здійснення організаційних, функціональних, методичних змін.

4. Вивчення індивідуальних особливостей та психічного розвитку дитини.

5. Проведення психолого-педагогічного консиліуму з метою розробки індивідуальної програми розвитку.

6. Проведення зустрічі з батьками і учнями класу (школи), педагогами з метою формування їх психологічної готовності до взаємодії з дитиною з особливими освітніми потребами.

7. Проведення психокорекційної роботи з метою розвитку потенційних можливостей дитини та відповідного формування особистості.

8. Відстеження соціально-психологічного клімату в колективі та статусу дитини в групі.

9. Сприяння соціальній інтеграції дитини: залучення в позакласну і позашкільну діяльність.

10. Моніторинг рівня адаптованості й інтегрованості учня, адаптація відповідних індивідуальних програм, планів.

Список використаних джерел та літератури

1. Діти з особливостями розвитку в звичайній школі [автор-укладач Л. В. Туріщева]. Х.: Вид. група «Основа». 2011. 111 с. (Серія «Психологічна служба школи»)

2.Діти з особливими потребами в школі: Психолого-педагогічний супровід / Романова О. та ін.. К.: Шк. Світ. 2011. 28 с. (Бібліотека «Шкільного світу»)

3.Обухівська А. Г. Психологу про дітей з особливими потребами у загальноосвітній школі К.: Редакція загальнопед. Газет. 2012. 128 с. (Бібліотека «Шкільного світу»)

4.Панок В. Г. Психологічна служба: навчально-методичний посібник для студентів і викладачів Кам’янець-Подільський: ТОВ Друкарня Рута. 2012 488 с.

5.Путівник для батьків дітей з особливими освітніми потребами: навчально-методичний посібник / [за заг. ред. Колупаєвої А. А.]. К.: ТОВ ВПЦ «Літопис-ХХ». 2010 (Серія «Інклюзивна освіта»: у 9 книгах)

6.Чеботарьова О. В. Методичні рекомендації з досвіду роботи щодо організації та проведення індивідуального навчання вдома з учнями, які мають вади у психічному чи фізичному розвитку. К. 2000. 32 с.

7.Кантемір Т. В. Діти із затримкою психічного розвитку: Які вони // Психологічний та соціально-педагогічний супровід навчання і виховання «особливої дитини» у школі : метод. посібн. // [за ред. Д. Д. Романовської, С. І. Собкової]. Чернівці : Технодрук. 2009. С. 27.

8.Майковська О. Є. Рекомендації щодо роботи з дітьми, які мають порушення інтелектуальної сфери // Психологічний та соціально-педагогічний супровід навчання і виховання «особливої дитини» у школі : метод. посібн. // [за ред. Д. Д. Романовської, С. І. Собкової]. Чернівці : Технодрук. 2009. С. 11-12.

9.Науково-методичні засади діяльності психологічної служби: навчально-методичний посібник/ в 2 т. Т.1/ [за ред. В. Г. Панка, І. І. Цушко]. К. : Ніка-Центр. 2005. 328 с.

10.  Панок В. Основи практичної психології: Підручник / Панок В., Титаренко Т., Чепелева Н. та ін. К.: Либідь. 1999. 536 с.

11.Психологічний та соціально-педагогічний супровід навчання і виховання «особливої дитини» у школі: метод. посібник / за ред. Д. Д. Романовської, С. І. Собкової. Чернівці : Технодрук. 2009. 196 с.

12.Романовська Д. Д. Психологічний супровід процесу інтеграції у суспільство дітей з особливими потребами // Психологічний та соціально-педагогічний супровід навчання і виховання «особливої дитини» у школі: метод. посібник / за ред. Д. Д. Романовської, С. І. Собкової. Чернівці: Технодрук. 2009. С. 104-109.

13. Ілляшенко Т. Чому їм важко вчитися? Діагностика і корекція труднощів у навчанні молодших школярів. К. : Початкова школа. 2003. 127 с.