Ганна Ройко КАЗКОТЕРАПІЯ У РОБОТІ З ДІТЬМИ ІЗ ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ

Ганна Ройко

КАЗКОТЕРАПІЯ У РОБОТІ З ДІТЬМИ ІЗ ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ

В епоху бурхливого розвитку науки, техніки та високих технологій, формування інформаційного простору на сучасній школі лежить завдання виховати особистість, яка прагне до постійного самовдосконалення, саморозвитку, реалізації власного потенціалу. Система реформування освіти в Україні ставить своїм завданням формування високо інтелігентної, внутрішньо вільної і свідомої особистості, здатної розв’язувати соціальні та економічні проблеми суверенної держави. Його вирішення можливе за умови організації особистісно орієнтованого навчання, кінцевою метою якого є максимальне розкриття індивідуальних можливостей та самоактуалізація особистості кожного, створення умов для реалізації інтелектуального й духовного потенціалу дитини з особливими потребами, яка потребує допомоги. Науковці приділяють мало уваги позитивному впливові казкотерапії на розвиток особистості учня і роль в цьому процесі початкової освіти. Дієвість цього методу полягає на розумінні дитини як творчої особистості, котра з певних причин обмежена фізичними чи психічними вадами. Бо у кожної дитини є своя життєва історія, і в ній є не тільки веселі, але й сумні моменти. Дещо хочеться пригадати, можливо, переосмислити, але відкрити ці потаємні куточки досить не легко, і в цьому на допомогу приходить казкотерапія.

Ключові слова: атмосфера довіри, дитина з особливими потребами, казкотерапія, підсвідомість, психокорекція.

Перед сучасною школою стоїть завдання сприяти становленню дитини як неповторної індивідуальності, розвивати її творчий потенціал, прагнення до самостійної пізнавальної діяльності. Традиційна методика переважно спрямовує учнів на запам’ятовування програмового матеріалу та його відтворення. Завдання інклюзивної освіти полягає в створенні нової школи: школи діалогу, школи, яку творять самі діти спільно з учителями. У цьому сенсі є актуальним особистісно орієнтований підхід до навчання, який охоплює різні сторони навчального процесу. Питання навчання, виховання, лікування, соціалізації дітей із особливими освітніми потребами стають дедалі актуальнішими. Проблема набуває окремого наукового статусу насамперед тому, що в Україні система соціальної та психолого-педагогічної реабілітації дітей із обмеженими можливостями здійснюється непослідовно і непрофесійно. Здебільшого задіюються екстенсивні й рутинні форми роботи, засновані на культивуванні байдужого, формального й авторитарного ставлення до знедолених дітей. Серед сучасних засобів соціалізації дітей значне місце відводиться такому напряму корекційної педагогіки, як казкотерапія, яка має інсайторієнтовний характер та створює атмосферу довіри й уваги до внутрішнього світу дитини.

Багато видатних педагогів, психологів, письменників підкреслювали виховне і розвивальне значення казки (С. Русова, І. Франко, К. Ушинський, Л. Толстой, В. Сухомлинський та ін.). Різні аспекти роботи з казкою висвітлені у працях сучасних дослідників, педагогів-практиків (А. Богуш, Н. Вітковська, Т. Гризоглазова, Д. Джола, Н. Лисенко, Ю. Мандрик, О. Савченко, О. Чебикін, А. Щербо та ін.), психологів (О. Запорожець, Н. Карпинська, Т. Рубцова, Н. Молдавська та ін.).

Група російських психологів і психотерапевтів під керівництвом Т. Зінкевич-Євстигнєєвої видала серію книжок-практикумів з «казкотерапії», де йдеться про можливості використання казок у процесі психологічної роботи. Завдяки казці учні оволодівають різноманітними знаннями у сфері щоденної практики, моральності, естетичних відчуттів. Для молодшого школяра вона стає засобом усвідомлення, обдумування і пояснення явищ дійсності, а для дітей з особливими потребами казка допомагає повноцінно інтегруватися в суспільство.

Велику увагу цій проблемі надавав український педагог Василь Олександрович Сухомлинський. Він стверджував, що головне – не допустити переживань цих дітей за свою «неповноцінність», запобігати появі в них байдужого ставлення до навчання, не притупити у них почуття честі і гідності. Педагогічна мудрість виховання в тому і полягає, щоб дитина ніколи не втратила віру в свої сили, не відчувала, що в неї нічого не виходить. «Від успіху до успіху – в цьому полягає розумове виховання важкої дитини», – стверджував В. Сухомлинський [4, с. 512].

Вагому роль надавав В. Сухомлинський казці в процесі розвитку дитини. Він вважав її чудодійним методом розвитку мовлення дітей: це «свіжий вітер, що роздуває вогник дитячої думки і мови». Завдяки казці дитина пізнає світ не тільки розумом, а й серцем: відгукується на події та явища навколишнього життя; висловлює ставлення до них. Початкове духовне виховання дитини відбувається саме через казку. Педагог дійшов висновку, що весь зміст навчання, характер духовного життя, розумового розвитку дитини повинен стояти на «трьох китах»: «яскрава думка, живе слово і творчість дитини». Учений наголошував, що духовне життя дитини повноцінне лише тоді, коли вона живе у світі гри, казки, музики, фантазії, творчості. Без цього вона – засушена квітка.

Д. Соколов стверджує, що казка може використовуватися для того, щоб запропонувати дитині конкретні шляхи вирішення проблеми, а також можливість для дорослого і дитини знайти спільну мову [3]. Казка набагато інформативніша, ніж звичайна мова, вона збуджує дитячі творчі сили, а також надає силу і тому, хто психотерапевтує. Казка може запропонувати декілька способів рішень: правильні рішення – загальноприйняті, авторитетні, загальні; свої рішення – рішення самого терапевта, які він успішно використовує у власному житті; власні, особисті рішення – рішення самого клієнта.

На думку Д. Соколова, важливою рисою казки є те, що в ній відбувається трансформація (маленький, слабкий – стає сильним, самодостатнім). Д. Соколов деякий період працював з дітьми і помітив, що дуже часто розповідь має незавершений характер, людина зупиняється перед тим, що її лякає, часто повертаючись до одного і того. Для цього потрібно пройти страшне місце – з’являється світло і проблеми вирішуються [там само].

В основі казок лежать обряди ініціації (Д. Соколов, К. Юнг) – це процес перетворення дитини в дорослого (символічна смерть і повторне народження). Він говорить про те, що в кожній казці є проблема і шляхи її вирішення. Деякі рішення пов’язані з допомогою іншого – помічника, покровителя чи слабшого. Початковий страх можуть подолати інші емоції – любов, страх, провина, образа. Рішення проблеми засновані на зміні позиції, коли змінюється позиція героя, але можливі рішення, коли змінюється зовнішній світ, обставини [3].

У центрі сучасних технологій навчання й виховання знаходиться особистісно орієнтована модель, основною метою якої є індивідуальний розвиток кожного вихованця освітнього закладу.

Казкотерапія – це система передачі життєвого досвіду, розвитку соціальної чутливості, інтуїції та творчих здібностей, набуття певних знань. Казкотерапія – це терапія середовищем, особливою казковою атмосферою, в якій можуть виявитися потенційні риси особистості, щось нереалізоване; може матеріалізуватися мрія; а головне – виникає відчуття захищеності та смак таємниці; казкотерапія також сприяє формуванню зв’язку між казковими подіями та поведінкою в реальному житті, перенесенню казкових смислів у реальність.

У казці можна знайти повний перелік людських проблем і образні способи їхнього розв’язання. Слухаючи казки в дитинстві, людина поповнює у підсвідомості банк життєвих ситуацій, набуває знань. Казка поєднує дорослого й дитину. Вона не видає свої положення за щось серйозніше, ніж символи, метафори чи аналогії. Казка розвиває уяву дитини, а дорослого повертає у дитинство.

Найважливіше завдання казкотерапії – збагатити душу дитини добром.

Цільовою аудиторєю «лікування казкою» є діти з порушеннями емоційно-вольової сфери та поведінковими проблемами (агресивність, тривожність, страхи, примхливість, сором’язливість і невпевненість у собі); діти, які мають порушення психофізіологічних функцій (порушення зору, слуху, опорно-рухового апарату); діти із захворюваннями аутистичного спектра; діти, розвиток яких у нормі.

Казкотерапію застосовують у різних випадках і, відповідно, отримують різні результати. Тож залежно від очікуваних результатів потрібно визначитися з метою казкотерапії в кожному конкретному випадку, зокрема:

1 – казкотерапія як спосіб передачі досвіду «з вуст у вуста» та прищеплення загальноприйнятих моральних норм і правил поведінки в соціумі. Така казкотерапія допомагає соціалізації дитини;

2 – казкотерапія як інструмент розвитку особистості дитини та її здібностей. У цьому випадку казка позитивно впливає на здатність дитини фантазувати, сприяє розвитку творчого мислення та уяви, розкриває внутрішній світ дитини;

3 – казкотерапія як психотерапія. Таке застосування казкотерапії дає змогу дитині подолати власні страхи, надмірну тривожність, попрацювати над виправленням негативних рис характеру.

У сучасній казкотерапії існують три напрями – діагностичний, напрям впливу та напрям розвитку; а також п’ять видів казок: художні, дидактичні, психокорекційні (наприклад, оригамі), психотерапевтичні (авторські казки, біблійні притчі) та медитативні.

Концепція комплексної казкотерапії базується на 5 видах казок: художні – народні казки, міфи, притчі, авторські історії; дидактичні – у формі дидактичних казок подаються навчальні завдання. Медитативні слугують для зняття психоемоційного напруження, створення кращих моделей взаємин.

Психотерапевтичні казки розкривають глибинний зміст подій. Терапевтична казка відрізняється від звичайної тим, що її вигадують спеціально з урахуванням особливостей дитини. Тобто її головний герой схожий на дитину, він переживає ті ж проблеми й емоції. Він бореться, наприклад, з темрявою, й за його вчинками дитина може бачити, що це насправді не так уже й страшно. Або, навпаки, героя казки доля карає за те, що він не миє руки або не слухається батьків.

Психокорекційні казки призначені для м’якого впливу на поведінку дитини. Під корекцією розуміють «заміщення» неефективного стилю поведінки продуктивнішим, а також пояснення дитині змісту того, що відбувається. Психокорекційні казки застосовують відповідно до віку (до 11–13 років) і проблематики (неадекватна, неефективна поведінка). Створюючи психокорекційні казки, важливо знати приховану причину «поганої» поведінки. У створенні пеихокорекційної казки може допомогти життєвий досвід.

Дидактичні казки створюються педагогами для пояснення навчального матеріалу. При цьому абстрактні символи (цифри, букви, звуки, арифметичні дії тощо) уособлюються, створюється казковий образ світу, в якому вони живуть. Дидактичні казки можуть розкривати сенс і важливість певних знань. У формі дидактичних казок «подаються» навчальні завдання.

Медитативні казки створюються для накопичення позитивного образного досвіду, зняття психоемоційного напруження, створення кращих моделей взаємин, розвитку особистих потенціалів.

Принципи казкотерапії

Перший принцип казкотерапії – донести до свідомості дитини інформацію про базові життєві цінності у доступному, ненав’язливому, цікавому для неї вигляді.

Другий принцип казкотерапії – принцип Життєвої Сили, що є необхідною умовою для позитивних змін. На підставі другого принципу вихователь і психолог роблять усе можливе, щоб дитина вчилася знаходити і відновлювати власну Життєву Силу. Казки, які ми складаємо або добираємо, обов’язково зміцнюють віру дитини у власні сили, несуть позитивну життєву програму.

Третій принцип – принцип багатогранності, що розглядає будь-яку життєву ситуацію і казкову історію як кристал із безліччю граней або пиріг із безліччю шарів. Бачення цього дає можливість розширюватись світогляду дитини.

Четвертий принцип – зв’язок між реальностями, де, пізнаючи психічну реальність дитини, психолог допомагає їй взаємодіяти в соціальній реальності.

Казки мають вагоме значення у вихованні та розвитку дітей, виконуючи різні функції: діагностичну, прогностичну, виховну, коригувальну.

Залежно від того результату, який необхідно отримати, ставиться певна мета і вже після цього добираються казки, основні функції яких могли б допомогти в реалізації мети.

Діагностична функція відіграє важливу роль на первинному етапі казкотерапії. Вона дозволяє визначити стан дитини і поставити основну мету для подальшої роботи.

Прогностична функція казок полягає в тому, що ми можемо побачити не тільки сьогодення людини, але і заглянути в її майбутнє. Цієї мети ми можемо досягти, аналізуючи казки разом із дитиною, даючи відповіді на її запитання. У кінцевому результаті завдяки цій функції нам відкриються особливості поведінки дитини, бачення нею навколишнього світу 1 стратегії своєї подальшої поведінки.

Виховна функція допомагає нам за допомогою простих сюжетів і яскравих, барвистих образів навчити дитину простих істин, виховати в ній якості та властивості особистості, що потрібні їй в певний момент для розв’язання ситуації, що склалася, і знадобляться в подальшому житті.

Коригувальна функція є тим кінцевим результатом, який ми хочемо отримати наприкінці казкотерапії. Вона полягає в заміні «небажаної» поведінки на необхідну. Саме за допомогою корекції в стані та поведінці дитини спостерігаються зміни на краще.

Казки з різною тематикою обираються залежно від мети казкотерапії, від віку, індивідуальних особливостей дитини та конкретної ситуації.

Основною темою дитячих казок є боротьба добра зі злом. Такі казки образно розкривають перед дитиною головну проблему протиборства доброго і злого у кожному з нас. Вони вчать дітей доброти, чуйності, співчуття. З них дитина дізнається, що, здійснюючи хороші вчинки, роблячи добро не тільки близьким людям, але і навіть зовсім незнайомим, отримуєш винагородження, а, коли заподіюєш біль і зло, обов’язково будеш за це покараний, хай не людьми, але долею, яка незалежно від людини та її бажання розпорядиться по-своєму.

Також казки можуть бути спрямовані на боротьбу зі страхами. Ці казки застосовуються для роботи як із дітьми, так і з дорослими. Страх – це фізіологічна реакція організму на навколишню дійсність, він за своєю природою властивий кожному незалежно від його статі, віку, матеріального положення тощо.

Не можна однозначно сказати, що страх – негативне явище. Страх може, навіть, приносити користь людині, стимулюючи її життєві сили, її приховані ресурси для боротьби з різними труднощами в житті.

Якщо страх є безпідставним, починає спричиняти незручності, стає всеосяжним, тоді людина неодмінно потребує допомоги. Її можна надати, використовуючи казки.

Казки, спрямовані на позбавлення від страхів, за допомогою яскравих образів і сюжетів ненав’язливо пояснюють, що не слід боятися невідомого і незрозумілого, необхідно всього лиш придивитися до дійсності – і все стане не таким уже і страшним.

Наступною темою казок є позбавлення людини від негативних особливостей, які їй заважають, наприклад агресії.

Не варто забувати, що агресія є в кожній людині, але якщо вона виявляється в міру і тільки з потреби – це норма, якщо ж вона заважає повноцінному спілкуванню з оточуючими, адаптації до змінних умов, то необхідно працювати над собою, намагаючись поводитись інакше.

У кожній казці обов’язково присутній негативний герой, який проявляє свою агресію стосовно інших героїв. Саме на прикладі таких негативних героїв дитина розуміє, що своєю агресією можна зашкодити не тільки іншим людям (казковим героям), але, в першу чергу, собі. Тобто агресія має властивість бумеранга – повертатися в початкове положення, в цьому випадку – до агресивної людини. Коли ж людина творить добро, вона викликає у інших людей тепле і позитивне ставлення. Не дарма всі казки завершуються перемогою добра над злом.

Не менш важливими є казки, спрямовані на підвищення самооцінки дитини, що розвивають у неї впевненість у собі. Самооцінка і віра в себе безпосередньо залежать від образу мислення людини, від її уявлень про щастя і від бажання його досягти. На прикладі таких казок дитина розуміє, що, для того, щоб досягти своєї мети, не обов’язково бути найрозумнішим і найгарнішим, щастя залежить зовсім не від цього, а від віри в себе і завзятості в розв’язанні поставлених завдань.

Казки, спрямовані на розвиток у дитини сміливості, рішучості та завзятості в досягненні своєї мети, тісно пов’язані з іншими видами казок. Необхідно спочатку розібратися в причинах: чому дитина проявляє боязкість і нерішучість у своїй поведінці та спілкуванні. Причин може бути багато. Наприклад, це може відбуватися через те, що дитина боїться засудження з боку однолітків. У такій ситуації дітям необхідні казки, у яких вони могли б дізнатися, що їхні слова і вчинки не стануть предметом засудження, а їхні думки є важливими і не мають бути осміяні.

Невпевнена поведінка дитини може свідчити про деякі особливості прояву темпераменту. У такому разі дитині необхідно читати казки, безпосередньо спрямовані на розвиток сміливості та впевненості в собі. Наприклад, такі, в яких герой винагороджується за свою активність і сміливість.

Боязкість у поведінці дитини може бути пов’язана зі стресом. Багато хто помилково вважає, що таке напруження можливе тільки в житті дорослих людей, але насправді це не так. До стресових ситуацій діти теж схильні, просто через свій вік вони ще не можуть пояснити нам, дорослим, у чому полягає їхня причина. Якщо батьки помітили у дитини боязкість і невпевненість у поведінці, сором’язливість, яких раніше не помічали, то слід їй більше читати казок із позитивним змістом, з яких легко зрозуміти, що життєві труднощі не існують одвічно, усі печалі та тривоги минають, і все завершується добре.

Прихованою темою деяких казок може бути їхня спрямованість на розвиток у дитини фантазії та творчих здібностей, що особливо необхідно в ранньому віці. Прикладом може бути казка про Царівну-Жабу. Головна героїня знаходила вихід зі складних ситуацій, вона не просто виконувала те, про що її просили (наказували), а ставилася до цього неординарно, про являючи фантазію і творчі здібності.

Такі казки вчать дітей не пасувати перед труднощами, проявляти кмітливість і фантазію для розв’язання проблем. Чим більше дитина слухатиме і читатиме таких казок, тим природнішим для неї буде творчий підхід до будь-якої справи.

Діти зможуть утілити свої мрії та бажання в життя тільки в тому випадку, якщо батьки і вихователі розвиватимуть у них здібності, що допоможуть їм багато чого досягти.

Звісно, це не всі теми, що можуть порушуватися в казках, вони добираються для кожної людини індивідуально, зважаючи на потреби.

Підбиваючи підсумок, можна зробити висновок про те, що майбутнє наших дітей – цілком у руках дорослих. Тільки завдяки дорослим та їхній активності діти засвоюють необхідні для них знання і набувають основних навичок. Розвиваючи дітей за допомогою казок, батьки та вихователі допомагають їм краще адаптуватися в навколишній дійсності, долати труднощі та проблеми, що виникають у житті. Казкотерапія для особливих дітей – це корисний метод виховання і психотерапії, основами якого може опанувати будь-хто, чи то вчитель, чи то вихователь, чи то батьки.

Список використаних джерел та літератури:

1. Державний стандарт початкової загальної освіти для дітей, які потребують корекції фізичного та розумового розвитку // Початкова школа. 2004. № 8. С. 1–4.

2. Вовчанов І. В. Казкотерапія. Розвиток самосвідомості через психологічну казку. М.: Просвещение. 1997.

3. Музичу О. О. Казка як засіб розвитку особистісних цінностей молодших школярів // Проблеми сучасної психології 2012. №17.

4. Соколов Д. Сказки и сказкотерапия. М.: Класс. 1997. 108 с.

5. Сухомлинський В. О. Розмова з молодим директором школи // Вибрані твори : в 5 т. Т. 4. К. : Рад. шк. 1977. С. 393–625.

6. Упровадження ідей В. Сухомлинського в практику роботи закладу дошкільної освіти : [матеріали перспективного педагогічного досвіду Кваші Т. І.] / укладач В. Войтко. – Кропивницький : КЗ «КОІППО імені Василя Сухомлинського». 2018. 64 с.