Олена Сергійчук ОСОБЛИВОСТІ ПРАКТИЧНОГО ЗАСТОСУВАННЯ МУЗИЧНОЇ ТЕРАПІЇ ПРИ РОБОТІ З ДІТЬМИ ІЗ ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ

Олена Сергійчук

ОСОБЛИВОСТІ ПРАКТИЧНОГО ЗАСТОСУВАННЯ МУЗИЧНОЇ ТЕРАПІЇ ПРИ РОБОТІ З ДІТЬМИ ІЗ ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ

Мyзичнa тepaпiя вce чacтiшe зacтocoвyєтьcя в oблacтi цiлoї низки пcиxiчниx poзлaдiв, включaючи peaбiлiтaцiю пaцiєнтiв з вaжкими пopyшeннями poзвиткy нepвoвoї cиcтeми. Тaким чинoм, aнaлiз дocлiджeнь Eджepтoнa, Тoмпcoнa, Вiльямca показав, щo мyзичнa тepaпiя мoжe нaдaти пoзитивний кopoткocтpoкoвий eфeкт y пaцiєнтiв з poзлaдaми ayтиcтичнoгo cпeктpy. Мета даної статті – показати значимість музичної терапії для дітей з особливими потребами, яка не тільки розвиває музичні здібності, формує естетичний смак, але і є життєво важливим компонентом впливу музики на організм дитини.

Ключові слова: музикотерапія, обмежені можливості, хоровий спів, народний танець, гра на музичних інструментах, реабілітація, корекція, катарсис.

У сучасному суспільстві музика є одним з видів художньої діяльності. Ще давньогрецькі філософи відзначали роль музичного мистецтва в естетичному вихованні індивіда і його позитивний терапевтичний вплив на особистість. Платон стверджував, що, з одного боку, посланий світу «музичний союзник» упорядковує гармонію індивіда, з іншого – прибирає дисгармонію його розуму. Далі учні Піфагора розробили методику музичної психотерапії, що передбачала щоденну програму пісень і музичних п’єс для ліри, які піднімали бадьорість духу, покращували настрій людей, знімали у них втому, заспокоювали перед сном.

Роль музики в житті людей з плином часу все зростала. Вчені, композитори, педагоги, музиканти розробляли проблеми дитячої музичної освіти і виховання. Особлива увага зверталася на роль психологічного фактору в процесі дитячого музикування. Найважливішим аспектом в цьому ключі є розробка музичних навчальних програм, що сприяють розвитку дитячого музичного інтелекту.

Ці проблеми в даний час з особливою гостротою стоять перед медичними установами, школами, дитячими садками, і особливо при роботі з дітьми, що мають особливі потреби. У цих умовах терапевтичний вплив музики на внутрішній світ дітей очевидний. Провідну роль в залученні до музики дітей з обмеженими можливостями грає музичний терапевт, що знає методичні шляхи музичного впливу на дитячу психіку, що розвивається в незвичайних психолого-педагогічних і музичних умовах.

У другій половині XX століття інтерес до впливу музики на організм людини зріс. Багато сучасних учених-психофізіологів в своїх дослідженнях довели вплив музики на індивіда: «Музика знижує активність домінанти, яка склалася під час конфлікту або стресу, розряджає негативні емоції, що накопичилися. В. Б. Полякова доводить, що музика може підвищити працездатність у людей, що займаються розумовою працею, сприяє зниженню стомлюваності, покращує реакцію, загострює почуття часу, пам’ять і зосередженість. Також музика використовується як засіб розвитку дітей з фізичними проблемами: з розумовою відсталістю, з порушенням слуху, зору, з затримкою психічного розвитку.

М. Є. Бурно вважає, що «музика допомагає дефензивним (неповноцінним) пацієнтам вийти з тяжких розладів настрою, істотно пом’якшити у них патологічне переживання своєї неповноцінності, різні психопатичні і неврозоподібні прояви: нав’язливі, астено-іпохондричні, деперсоналізаційні і т. д.» [1, c.25].

Музикотерапевти Е. П. Дедінська і К. А. Щербінін пишуть: «Музика є інформаційним каналом, недоступним для контролю свідомості, проникаючим в психіку набагато краще, ніж слово. Навіть коли людина знаходиться в комі, єдиною сполучною ланкою між людиною і навколишнім світом, здатним вивести її з цього стану, є музика « [3,c.108].

Відомий педагог, музикотерапевт В. І. Петрушин вважає: «Зростання стресогенних факторів в суспільстві, що викликають психологічну нестабільність і дезорганізацію, веде до невротизації як дітей, так і дорослих, тому музика традиційно вважається одним з найпотужніших засобів емоційної регуляції психічної діяльності людини» [5, с.7].

Багато дослідників відзначають лікувальний вплив музичного ритму на всі системи та функції дитячого організму, в тому числі на розвиток мислення, уваги, моторики. Психофізіологічний напрямок музичної діяльності пов’язаний з позитивним впливом музики на різні системи дитячого організму.

Таким чином, можливості музики як засобу впливу на особистість детально досліджені і обґрунтовані різними філософами, музикотерапевтами, медиками та психологами. Музика може стати незамінним засобом педагогічного регулювання емоційного стану учнів, засобом корекції і реабілітації школярів з проблемами в розвитку, дітей, які перебувають у важкій життєвій ситуації, підлітків з девіантною поведінкою та вихованців спеціальних шкіл.

У зв’язку з цим можна сформулювати основні завдання:

1) вивчити науково-дослідницьку літературу з музикотерапії;

2) виявити види музичної діяльності, що використовуються в музикотерапії;

3) довести важливість музикотерапії як здоров’язбежувального процесу для дітей з особливими потребами;

4) виявити різні види діяльності музикотерапії (хоровий спів, гра на музичних інструментах, танець) і їх основні функції.

Існує багато прикладів терапевтичного впливу музики на дітей з особливими потребами. Наприклад, хоровий спів – це вид діяльності, що допомагає збагатити знання про навколишній світ, прищепити любов до мистецтва, навчити слухати й розуміти музику, підтримувати внутрішню гармонію і відкрити в собі глибоку духовну природу. Можливості хорового співу для моделювання реалізуються в оволодінні навичками самоконтролю і в реакціях на проблемні ситуації.

Дітей, що займаються співом, потрібно вчити правильному диханню. Це важливо, перш за все, тому, що мистецтво співу – це мистецтво дихання. До такого висновку вже давно прийшли професійні співаки різних країн. Крім того, правильне вокальне дихання стимулює роботу серця, знімає втому і перевтому.

Початкове навчання співу в дитячому віці слід починати з фальцету, спів тихий і в той же час дзвінкий, як звучання дзвіночка, спів пташки. До цього діти часто не готові, вони хвилюються, часом доходять до стресової напруги.

Педагогу потрібно шукати різні прийоми впливу на таких дітей з метою досягнення інтонаційно чистого співу і т. д.

У зв’язку з цим відомий педагог В.А. Шереметьєв вважає: «Правильний спів фальцетом на відносно високі звуки вимагають від вокального апарату більших енергетични1х витрат, ніж спів в розмовній манері і низькому регістрі. Музикотерапевт повинен свідомо підвищувати напругу, інтенсивність, темп занять, щоб включати дітей в роботу» [5, с.9].

Ті діти, які співають у хорі, або займаються індивідуальною вокально-хорової роботою, намагаються проникати в інтонаційні особливості пісні і особливості свого власного «Я». Усвідомлення власного «Я» несе в собі соціально-психологічні, морально-естетичні засади виховання дітей з особливими потребами.

Результати роботи над розвитком голосу, тембру, музичної пам’яті, а також над інтонаціями при виконанні пісень, видно не відразу, а через роки після тривалої роботи. Діти співають хорові пісні усвідомлено, набагато швидше запам’ятовують текст і легше вникають в сюжет твору.

Відомо, що всі люди народжуються з різними можливостями і здібностями. Іноді обмеження накладаються самою природою. Але це не означає, що шансів бути щасливими у людей і дітей з обмеженими можливостями немає. Саме тут на допомогу приходить музикотерапія, що сприяє розвитку музичних здібностей.

В процесі систематичної роботи, при використанні різних видів музичної діяльності (хоровий спів, танці, гра на музичних інструментах) відбувається всебічний розвиток дитини, збагачується її внутрішній світ новими музичними враженнями, здійснюється оволодіння різними музичними навичками.

Музикотерапія – найбільш древня і природна форма корекції емоційних станів, якими багато людей користуються, щоб зняти накопичене психологічне напруження, заспокоїтися, зосередитися. Це особливий вид музичної діяльності, спрямованої на профілактику, оздоровлення та корекцію різних психоемоційних, поведінкових відхилень, на реабілітацію особистості засобами музичного мистецтва.

Музика використовується як допоміжний засіб, основний вплив якого націлений на регуляцію психосоматичних і психоемоційних процесів, корекцію особистісного розвитку. Музика виконує седативну (релаксаційну), стимулюючу і катарсичну функції.

Седативна (релаксаційна) функція пов’язана з тим, що в результаті спеціально організованої музичної діяльності знімається м’язове й емоційне напруження, людина заспокоюється, відновлює фізичні та емоційні сили. Прикладом такої діяльності для дітей також служить гра на музичних інструментах, яка викликає позитивні емоції. Завдяки цьому дитина може уявити певну картину або образ, стимулюючи свої розумові здібності, розвиваючи музичну пам’ять. В процесі гри дитина масажує кінчики пальців, а оскільки там знаходяться нервові закінчення, в мозок надходять імпульси, в кінцевому підсумку поліпшується робота всіх центрів.

Стимулююча функція, навпаки, спрямована на мобілізацію та активізацію всіх фізичних і емоційних можливостей людини: приводить в тонус м’язи, життєво важливі системи організму, наповнює позитивними, яскравими емоціями і дарує гарний настрій.

При цьому використовується мажорна, ритмічна танцювальна музика. Таким прикладом в дитячому будинку служать народні та естрадні танці. Будь-який музичний твір – це предмет для роботи з дітьми, що страждають аутичними розладами, так як сприйняття музики активізує емоційний вплив, є регулятором емоційного стану, допомагає становленню особистості, дає передумови для соціалізації та допомагає самореалізації кожної дитини. Завдяки постійній системі музичних занять відбувається поліпшення концентрації уваги, формування соціальної взаємодії, що сприяє корекції психічного розвитку дитини.

Катарсична функція музики протистоїть седативній і стимулюючій. Суть її – не в заповненні відсутніх емоцій, а в позбавленні людини від гнітючих її почуттів.

«Катарсис – від грецького – очищення – спочатку: емоційне потрясіння, стан внутрішнього очищення, викликане у глядача античної трагедії в результаті особливого переживання за долю героя, яка, як правило, завершується його смертю» [4, с. 36].

Л. С. Виготський докладно дослідив і описав катарсичний метод. На його думку, «переробка почуттів в мистецтві полягає в перетворенні їх в свою протилежність, тобто в позитивну емоцію, яку несе в собі мистецтво.

Мистецтво не може виникнути там, де є тільки просте і яскраве почуття. Навіть почуття, виражене технікою, ніколи не створить ні ліричного вірша, ні музичної симфонії; для того і іншого необхідний ще і творчий акт подолання цього почуття, його дозволу, перемоги над ним, і тільки коли цей акт є в наявності, тільки тоді здійснюється мистецтво» [2, с. 18].

Як показує досвід, чим раніше починається робота з дітьми з особливими потребами, тим швидше вони досягають результатів. У таких дітей коло уявлень про навколишній світ вузький, їм властиві погана координація рухів та нестійка увага. Діти не вміють узгоджувати рухи з музикою, підпорядковувати свої дії різним зовнішнім сигналам – зоровим і слуховим.

Здійснення музичного виховання з такими пацієнтами вкрай складне. Діти практично не мають інтересу до навколишнього світу, часто занурені в себе, деякі з них не йдуть на контакти з людьми. Музична робота в цьому випадку має свою специфіку. У зв’язку з їх емоційною нестійкістю необхідно міняти види музичної діяльності. Очевидно, що сприйняття музики у дітей з особливими потребами формується дуже повільно, середній показник запам’ятовування музичних творів на 40% нижчий, ніж у дитини, яка нормально розвивається. Швидкість реагування на музику уповільнена, видно емоційну незрілість, обсяг досліджуваного матеріалу знаходиться також на низькому рівні.

Виявлено широкий спектр різних розладів – в області емоцій і поведінки, порушень психологічного розвитку та соціальної адаптації. Ці діти з дисгармонійним розвитком мають відхилення в особистісному розвитку. Однак є у них одна властивість, що допомагає їм, – копіювання, яке проявляється як в музично-ритмічних рухах, так і в підспівуванні і у співі. Справа в тому, що нервова система людини і її мускулатура здатні відчувати ритм. Музичний ритмічний малюнок виступає як подразник, стимулюючи фізіологічні процеси в організмі. Музика може гармонізувати і ритми окремих органів людини, виробляючи своєрідну настройку їх частот. Звучання кожного інструменту надає індивідуальний вплив на організм. Працюючи з дітьми з особливими потребами, необхідно мати певні навички. Це, по-перше, вміння створювати атмосферу психологічного комфорту, що дозволить досягти позитивної динаміки реабілітаційного періоду для дитини. По-друге, – це вміння встановлювати контакт з дитиною.

Таке можливо за допомогою міміки, погляду, посмішки, жесту, ласкавої виразної мови, а головне – з позитивним емоційним настроєм. По-третє, необхідно самому педагогу постійно самовдосконалюватися, вивчаючи різну літературу в галузі корекційної педагогіки, психології, музикотерапії тощо.

Підсумовуючи вищевикладене, необхідно зазначити, що музикотерапія – це важливий компонент розвитку кожної дитини, а особливо дітей з особливими потребами, так як вона приносить все тільки позитивне як в життя дітей, так і у внутрішній світ кожного. Музикотерапія є стимулом позитивних емоцій, несе в собі функції заспокоєння і гармонії. І, незважаючи на моральні труднощі в роботі з такими дітьми, результати є, і дуже помітні. Ті діти, які систематично займалися музичною діяльністю, більш адаптовані в житті.

Рівень страху перед виступом протягом кожного заходу стає нормальним, страх перед майбутнім і своїм подальшим існуванням у них знижується. Діти, які займалися музичною діяльністю, не такі агресивні у порівнянні з тими, хто не мав бажання займатися. Це величезний результат, завдяки якому хочеться працювати, творити, розвивати кожну дитину, якій необхідна підтримка в житті.

Таким чином, мистецтво розвиває і виховує, дозволяє розібратися в житті і зрозуміти самого себе, воно формує самооцінку. Для того, щоб організувати та активізувати дітей з обмеженими можливостями, розвинути їх увагу, встановити з ними контакт, присутність живої музики на заняттях і святах стає необхідним елементом і служить для них потужним стимулом у процесі реабілітації. Музична терапія не тільки розвиває музичні здібності, але й намічає шляхи розвитку естетичного смаку, хоча б на початковому рівні. Розвиток музичності відбувається за допомогою психології, педагогіки, вокально-хорової діяльності, танців та гри на різних музичних інструментах.

Крім того, музика може виступати засобом безпосереднього спілкування у випадках, коли спілкування з якихось причин ускладнене (дитячий аутизм), а також як доступна хворому форма активності, з метою стимулювання самоконтролю рухів, пози та ін. Тому, можна припустити, що у процесі корекційної роботи з дітьми, які мають аутистичні порушення, використання методів музикотерапії може позитивно вплинути на побудову взаємодії дитини з оточуючими, розвиток комунікативної функції та формування мовленнєвої активності.

Для зняття внутрішніх конфліктів та проблем можна використовувати такі музичні твори:

· Симфонія №5, до мінор, І частина, Симфонія №3, мі-бемоль мажор, «Героїчна», І частина (Л.Бетховен);

·  Симфонія №1, до мінор, І частина, Симфонія №2, ре мажор, ІІ частина (Й.Бармс);

· «Лебедине озеро», «Танець маленьких лебедів», вальс №1 (П.Чайковський);

·     Симфонія сі мінор, «Незакінчена», І частина (Ф.Шуберт) та ін.

Для стимулювання діяльності, стабілізації особистості вчені пропонують застосовувати наступні музичні твори:

- Увертюра до опери «Руслан і Людмила» (М.Глінка);

- Симфонія №5, ля мінор («Шотландська»), IV частина (Ф.Мендельсон-Бартольді);

- Симфонія №3, ре мажор, «Хафнер – симфонія», частина І, Симфонія №36, до мажор (Для Лінца) (В.-А.Моцарт);

- Концерт для фортепіано з оркестром №2, до мінор, ІІІ частина (С.Рахманінов);

- Італійське капричіо, Конерт для фортепіано з оркестром сі-бемоль мінор, І частина, Симфонія №6, сі мінор, «Патетична», ІІІ частина (П.Чайковський) та ін.

При значних проявах психічної й соматичної втомленості ефективними є такі музичні твори:

·                    «Кавова Кантата» (Й.-С.Бах);

·                    «Музика на воді» (Г.Гендель);

·                    «Ночі в садах Іспанії» (М. де Фалья) та ін.

При тривожних станах пропонуються музичні твори на кшталт:

·                    Мелодичні арії з опер (Дж.Верді);

·                    Прелюдії (Ф.Шопен);

·                    «Веселі пісні» (Ф.Шуберт) та ін.

При депресивних станах використовуються такі твори:

·                    Симфонічна увертюра «Егмонт» (Л.Бетховен);

·                    Сюїта з опери «Кармен» (Ж.Бізе);

·                    «Створення світу» (І.Гайдн) та ін.

Для створення у дитини спокійного настрою можна використовувати повільну музику, а для створення радісного настрою – швидку мажорну музику. Наприклад:

·                    Ноктюрн із струнного квартету (О.Бородін);

·                    Фінали угорських рапсодій №6, 10, 11, 12 (Ф.Лист);

·                    «Маленька нічна серенада» І і IV частини (В.-А.Моцарт);

·                    «Лебідь» (К.Сен-Санс);

·                    Конццерт №2, початок, ІІ частина (С.Рахманінов);

·      Ноктюрн фа мажор, ре-бемоль мажор, крайні частини (Ф.Шопен);

·                    «Святкова увертюра» (Д.Шостакович);

·                    «Аве Марія» (Ф.Шуберт) та ін.

Список використаних джерел та літератури

1. Антонова-Турченко О.Г., Дробот Л.С. Музична психотерапія. Посібник-хрестоматія. К.. 1997.

2. Бурно М. Е. Практическое руководство по терапии творческим самовыражении. М.. 2002. С. 25.

3. Выготский Л. С. Психология искусства. Минск. 1998. С. 105.

4. Музыкотерапия в музыкальном образовании: Материалы Первой Всероссийской научно-практической конференции / Под ред. А. С. Клюева. СПб.. 2008. 108 с.

5. Назайкинский Е. О психологии музыкального восприятия. М.: Музыка. 1974.

6. Шереметьев В. А. Хоровое пение в детском саду. Челябинск. ТОО «Версия», 1998. 256 с.