ВСТУПНЕ СЛОВО

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), лише 20% народжених дітей умовно вважається здоровими, інші – або страждають порушеннями психофізичного розвитку, або знаходяться в стані між здоров’ям і хворобою.

(за ВООЗ)

Сучасна освіта крокує шляхом реформ. Ще один крок – інклюзивне навчання.

На сучасному етапі розвитку освіти в Україні законодавчо визнаються права такої дитини – дитини з особливими потребами, – її інтересів, потреб, надання допомоги у процесі соціалізації та вибору професійної діяльності тощо. Згідно Концепції інклюзивної освіти основними шляхами розвитку цього процесу в Україні є: «удосконалення нормативно-правової бази; створення умов для безперешкодного доступу до навчальних закладів, починаючи з дошкільних; збереження єдиного освітнього простору; приведення системи освітньої роботи у відповідність до потреб дитини, сім’ї; відповідна підготовка педагогічних кадрів до роботи з дітьми з особливими освітніми потребами».

Просування інклюзивної моделі освіти у нашому суспільстві сьогодні залежить не лише від декларування прав, фінансової спроможності держави в її реалізації, а й від поінформованості суспільства про існуючі проблеми в освіті для дітей та молоді з особливими освітніми потребами, знайомство з інклюзивною освітою як основною цінністю демократичного суспільства. Тому, важливої уваги набуває інклюзивне навчання, що передбачає спільне перебування дітей та молоді із порушеннями психофізичного розвитку з їх здоровими однолітками. При інклюзивному навчанні важливо звернути увагу на характерні особливості інклюзії, а саме:

по-перше – це процес;

по-друге – це визначення перешкод та їх подолання;

по-третє – вона передбачає «присутність, участь та досягнення»;

по-четверте – передбачає певний наголос на ті групи дітей/учнів/студентів, які підлягають «ризику» виключення або обмеження в навчанні (це визначає моральну відповідальність перед такими «групами ризику» та гарантування їм можливості участі в освітньому процесі).

За усім цим стоять проблеми: адаптування навчальних програм та планів, методів та форм навчання, ефективного використання існуючих ресурсів, партнерства з громадою до індивідуальних освітніх потреб і різних стилів навчання дітей та молоді з особливими освітніми потребами; забезпечення спектру необхідних послуг відповідно до різних освітніх потреб цієї категорії; впровадження новітніх форм освіти, які б надавали можливість особливим дітям навчатися із здоровими дітьми; раціонального використання інноваційного досвіду вчителів спеціалізованих шкіл; творення спеціальних навчальних посібників, приладдя, використання технічних засобів навчання тощо; відсутності методично-освітніх програм та недостатнє забезпечення закладів освіти кваліфікованими спеціалістами; зламу стереотипів та оволодіння новими формами роботи всіма учасниками педагогічного процесу.

Вирішення цих нагальних проблем, беззаперечно, вимагає лише часу. Тому, без сумніву, конференція «Психологічний супровід учасників освітнього процесу в інклюзивній освіті» є одним із науково-практичних механізмів їх розв’язання.

Ірина Іванівна Бойко,

кандидат психологічних наук, доцент,

завідувачка кафедри психології комунального закладу

«Житомирський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти»

Житомирської обласної ради