Олена Андрощук СПІЛЬНЕ ВИКЛАДАННЯ – ОПТИМАЛЬНИЙ СТИЛЬ ПОБУДОВИ ВЗАЄМОВІДНОСИН В ЗАКЛАДІ З ІНКЛЮЗИВНОЮ ФОРМОЮ НАВЧАННЯ

Олена Андрощук

СПІЛЬНЕ ВИКЛАДАННЯ – ОПТИМАЛЬНИЙ СТИЛЬ ПОБУДОВИ ВЗАЄМОВІДНОСИН В ЗАКЛАДІ З ІНКЛЮЗИВНОЮ ФОРМОЮ НАВЧАННЯ

Практика впровадження інклюзії в навчально-виховних закладах показала необхідність налагодження спільного викладання педагогічних працівників для позитивної динаміки розвитку дітей з особливими освітніми потребами. «Нова українська школа» характеризує спільне викладання як ретельно сплановану роботу з асистентом вчителя, яка забезпечить не лише кращу якість викладання а й сприятиме професійному розвитку педагога.

Ключові поняття: інклюзія, спільне викладання, модель співпраці, діти з особливими освітніми потребами, моніторинг прогресу.

«Ти можеш!» - повинен нагадувати вчитель.

«Він може! – повинен нагадувати колектив.

«Я можу!» - повинен повірити в себе учень»

В. Шаталов

Одним із пріоритетних завдань Нової української школи є формування інклюзивного освітнього середовища. На цьому наголосив заступник Міністра освіти і науки Павло Хобзей під час міжнародної конференції «Інклюзія для всіх: освітня політика та практика».

Закон України від 05.09.2017 № 2145-VIII «Про освіту» визначає інклюзивне навчання як систему освітніх послуг, гарантованих державою, що базується на принципах недискримінації, врахування багатоманітності людини, ефективного залучення та включення до освітнього процесу всіх його учасників; інклюзивне освітнє середовище розглядає як сукупність умов, способів і засобів їх реалізації для спільного навчання, виховання та розвитку здобувачів освіти з урахуванням їхніх потреб та можливостей;

«Нова українська школа» наголошує на тому, що кожна школа за своєю філософією повинна бути інклюзивною. Це означає готовність у будь-який час прийняти кожну дитину, прагнучи створити максимально сприятливе середовище для розвитку її потенціалу.

Концепція інклюзивної освіти відображає одну з головних демократичних ідей – всі діти є цінними і активними членами суспільства. Навчання в інклюзивних освітніх закладах є корисним як для дітей з особливими освітніми потребами, так і для інших дітей, членів родин та суспільства в цілому.

Інклюзія (від англ. іnclusion – включення) – одна з найбільш гуманістичних ідей сьогодення, водночас вона є найскладнішою для вирішення проблемою, з якою стикаються системи освіти в усьому світі, адже вона, вимагає від усіх учасників освітнього процесу суттєвого перегляду традиційних поглядів щодо мети, функцій, організації роботи закладу нового типу. Вона включає в себе: пошук кращих способів урахування багатоманітності всіх учасників освітнього процесу, подолання та усунення бар’єрів, підвищену увагу до дітей з особливими освітніми потребами, налагодження співпраці всіх учасників взаємодії, їх узгодженості в цілях та діях.

Практика впровадження інклюзії в навчально-виховних закладах показала необхідність налагодження спільного викладання педагогічних працівників для позитивної динаміки розвитку дітей з особливими освітніми потребами.

«Нова українська школа» характеризує спільне викладання як ретельно сплановану роботу з асистентом вчителя, яка забезпечить не лише кращу якість викладання а й сприятиме професійному розвитку педагога. Діяльність асистента вчителя розглядає у площині командної взаємодії, наголошуючи на тому, що ефективність організації інклюзивного навчання значною мірою буде залежати від ступеню взаємодії асистента вчителя з вчителем класу та правильного розподілу обов’язків у межах їхньої компетенції.

Спільне викладання – це така організація навчання у класі, коли спеціалісти (учитель та спеціальний педагог чи асистент учителя) разом здійснюють викладання в єдиному фізичному просторі (класі), у різноманітній за складом групі учнів, серед яких є діти з особливими освітніми потребами.

Цей спосіб викладання використовується як для задоволення потреб окремих учнів, так і для покращення ефективності викладання в цілому для всіх школярів.

В навчально-виховному комплексі «Школа-гімназія» №12 м. Коростеня створено два інклюзивних класи для дітей з особливими освітніми потребами. Педагоги у своїй практичній діяльності використовують спільне викладання для отримання здобувачами освіти якісних знань, їх соціалізації в освітнє середовище, налагодження соціальних контактів з однолітками, батьками, педагогами та суспільством в цілому.

Основними компонентами ефективної практики спільного викладання є:

- Спільні узгоджені цілі. Визначення навчальних цілей підчас планування та їх узгодження є однією з важливих умову спішного спільного викладання.

- Спільні цінності та переконання. Педагоги повинні мати не тільки спільне бачення «чого навчати», а і спільне розуміння процесу навчання учнів. Присутність двох педагогів забезпечує різні знання, навички та ресурси, що дає змогу самим учителям навчатись один в одного. Спільне розуміння процесів викладання й навчання є одним з результатів і необхідних компонентів практики спільного викладання.

- Рівноцінність учасників. Рівноцінність обох педагогів досягається тоді, коли кожний з них відчуває, що його/ її знання та досвід цінуються. Повага до свого колеги є запорукою досягнення паритету у своїй діяльності.

- Спільне лідерство.

- Співпраця. Очевидно, що спільне викладання передбачає насамперед співпрацю. Тому доцільно зупинитись на цьому компоненті детальніше.

Основними характеристиками співпраці у процесі спільного викладання є: особиста взаємодія, позитивна взаємозалежність, міжособистісні навички, моніторинг прогресу та індивідуальна підзвітність.

Розглянемо ці характеристики детальніше.

Особиста взаємодія передбачає участь обох педагогів у процесі прийняття рішень. Рішення, які приймають педагоги, можуть стосуватись такого: як часто і коли вони зустрічатимуться, коли залучатимуть інших фахівців чи батьків тощо. Педагоги також мусять узгодити систему спілкування поза проведенням формальних зустрічей.

У своїй діяльності педагог та асистент перебувають у постійній особистій взаємодії: підтримують один одного під час вирішення поставлених задач та цілей, разом розробляють подальшу стратегію викладання у класі, виявляють труднощі та проблеми, шукають спільно шляхи їх вирішення, залучаючи до цього процесу батьків та інших фахівців. Як показала практика, особиста взаємодія – це необхідна умова для створення позитивного середовища у класі, де кожний учень відчуває себе прийнятим та рівним серед інших.

Позитивна взаємозалежність є основним аспектом співпраці при спільному викладанні, що базується на переконанні: жоден фахівець не може задовольнити різноманітні потреби в навчанні всіх учнів. Тому спільне викладання забезпечує обом педагогам можливість застосувати свої знання та досвід для якомога більшого врахування індивідуальних особливостей усіх учнів.

Під час уроку вчитель та асистент почергово змінюють один одного у різних видах роботи з класом, тим самим показуючи дітям, що «непотрібних» людей не буває, кожний може проявити себе в тій чи іншій діяльності, знайти «своє місце» у житті.

Міжособистісні навички охоплюють вербальні та невербальні компоненти довіри, а також навички з вирішення проблемних ситуацій. Ці соціальні навички необхідні для досягнення розподілу лідерських функцій і забезпечення врахування потреб усіх дітей. Під час використання практики спільного викладання педагоги можуть з’ясувати, що їхні міжособистісні навички знаходяться на різних рівнях розвитку, що залежить від попереднього навчання, особистих стилів комунікації тощо. Тому ефективне спільне викладання передбачає взаємний зворотний зв’язок і заохочення один одного.

Взаємопідтримка, взаєморозуміння, емпатія є необхідними компонентами у діяльності вчителя та асистента, тому що без такої взаємодії не можливо налагодити взаємний зворотний зв'язок, який сприятиме формуванню довіри в дитячому колективі, прийнятті усіх рівними. На своєму власному прикладі, вчитель та асистент формують в дитячому колективі атмосферу співдружності з усіма учнями, вчать приймати інших такими як вони є, показують шляхи виходу із конфліктних ситуацій.

Моніторинг прогресу – це коротка рефлексія основних успіхів і викликів, які відбулись під час уроку. Педагоги разом обмірковують досягнення учнями навчальних цілей; ефективне використання комунікативних навичок учителів у процесі взаємного спілкування; здійснення необхідних пристосувань навчальних видів діяльності тощо.

Для цього у закладі створено психолого-педагогічну команду, яка тісно співпрацює з кожним педагогом, який займається розвитком та навчанням дитини. Моніторинг успішності виконання індивідуальної програми розвитку дитини здійснюється після закінчення першого, другого семестру та в кінці навчального року. Також протягом навчального року ППК проводить зустрічі з педагогами та фахівцями, які проводять корекційно-розвиткові заняття з метою виявлення труднощів, які виникли під час реалізації індивідуального плану розвитку.

До складу команди входять:

Індивідуальна підзвітність – це форма визнання важливості дій кожного з педагогів.

Індивідуальна підзвітність передбачає час для оцінювання дій кожного з партнерів, що має на меті досягнення чотирьох цілей: 1) підсилення почуття значущості внеску кожного з педагогів; 2) забезпечення визнання внеску кожного з педагогів; 3) визначення необхідних змін у діях чи завданнях учителів; 4) визначення необхідної підтримки (наприклад, моделювання, наставництво, пошук додаткових ресурсів тощо).

Досягнення цих цілей безумовно веде до підвищення ефективності виконання своїх функцій, а також ефективності освітнього процесу в цілому.

Практика спільного викладання – це новий досвід для педагогів, особливо для тих, хто цікавиться інноваційними практиками. Залучення додаткових спеціалістів, активізація взаємодії між дорослими та дітьми – усе це створює додаткові можливості для навчання і є хорошим стимулом для розвитку освітньої системи. Фактично, такий підхід дає змогу суттєво змінити погляд на організацію освітнього процесу з позиції «Що кожний з нас може зробити для НАШИХ дітей» на позицію «Що ми можемо зробити разом для ВСІХ наших дітей».

Виокремлюють три основні моделі спільного викладання:

1. Модель консультування. У цій моделі корекційний педагог виступає консультантом у питаннях здійснення адаптації та модифікації навчальної програми, навчального середовища, формування навичок і розробки системи оцінювання.

2. Модель навчання. У моделі навчання корекційний і загальноосвітній педагоги по черзі «навчають» один одного в питаннях реалізації навчальної програми, використання тих чи інших методів викладання, форм і видів оцінювання, тобто в тих питаннях, в яких вони є експертами.

3. Модель співпраці (або роботи в команді) передбачає справедливий розподіл обов’язків у процесі планування, проведення та оцінювання уроку. Цій моделі дослідники рекомендують віддати перевагу, зокрема у зв’язку з її дієвістю в контексті внеску обох учителів у процес розподілу завдань та обов’язків.

Модель співпраці передбачає такі форми спільного викладання:

• Підтримуюче викладання. Цей підхід також відомий як «один викладає, інший допомагає», або «ведучий і помічник». Така форма спільного викладання застосовується вчителями досить широко. Саме з цього простого підходу варто розпочинати процес спільного викладання, оскільки він не потребує багато часу для спільного планування.

• Паралельне викладання відбувається тоді, коли педагоги працюють одночасно з різними групами учнів в одному класі. Основною перевагою паралельного викладання є зменшення кількості учнів, з якими працює один учитель, що дає змогу індивідуалізувати навчальний процес і краще врахувати індивідуальні потреби окремих учнів.

• Додаткове викладання практикується тоді, коли треба, щоб один з педагогів підсилив якість викладання іншого педагога. Це може відбуватись, наприклад, коли один з педагогів ще раз повторює інформацію іншими словами (парафраз), моделює необхідні навички тощо.

• Викладання в команді. Педагоги, які працюють як команда, планують урок таким чином, щоб забезпечити можливість проявити свої найкращі сторони. Основною характеристикою командної роботи є одночасне ведення уроку двома педагогами, які проводять урок по черзі, підтримуючи один одного. За такої форми проведення спільного викладання учні бачать обох учителів як обізнаних і компетентних експертів. Також перевагами спільного викладання є:

– обмін методами викладання сприяє підвищенню рівня педагогічної майстерності обох вчителів;

– присутність на уроці двох спеціалістів означає, що більше дітей можуть отримати індивідуальну допомогу;

– «слабкі» учні, для яких надання спеціальних послуг не передбачається, можуть отримувати допомогу від асистента вчителя;

– у разі відсутності одного з педагогів запланований урок все одно відбудеться;

– асистент вчителя краще оволодіває матеріалом навчальних дисциплін і завдяки цьому може більш ефективно будувати свою роботу з учнями з особливими освітніми потребами;

– асистент вчителя збагачує свій методичний запас за рахунок спеціальних навчальних стратегій і в подальшому застосовує їх у самостійній роботі на інших уроках.

Модель викладання в команді

Отже, як свідчить практика спільного викладання, діти з особливими освітніми потребами краще соціалізуються в освітній простір, знаходять «своє» місце в класі, отримують необхідні знання та навички для подальшого життя, відчувають себе прийнятими та бажаними у суспільстві. Для ефективної реалізації викладання в команді вчителю та асистенту вчителя необхідно постійно самовдосконалюватися, впроваджувати у свою роботу інноваційні технології, співпрацювати з усіма необхідними спеціалістами та установами, бути позитивно налаштованими на результати своєї діяльності. Тільки при наявності спільних мотивацій, цілей та завдань можлива реалізація індивідуального плану розвитку дитини, її прогрес у навчанні та соціалізація в суспільстві.

Список використаних джерел та літератури

1. Асистент учителя в інклюзивному класі: навчально-методичний посібник / Н. М. Дятленко, Н. З. Софій., О. В. Мартинчук, Ю. М. Найда, під заг. ред. М. Ф. Войцехівського. К.: ТОВ Видавничий дім «Плеяди». 2015. 172 с.

2. Данілавічютє Е.А., Литовченко С.В. Стратегії викладання в інклюзивному навчальному закладі: навчально-методичний посібник/ За ред. А.А. Колупаєвої. К.: Видавнича група «А.С.К.». 2012. 360 с. (Серія «Інклюзивна освіта»).

3. Індекс інклюзії: розвиток навчання та участі в життєдіяльності шкіл: посіб./ [Тоні Бут]; пер. з англ. К.: ТОВ Видавничий дім «Плеяди». 2015. 190 с.

4. Інклюзивна освіта від А до Я: порадник для педагогів і батьків / Укладачі Н. В. Заєркова, А. О. Трейтяк. К. 2016. 68 с.

5. Керівні рекомендації для інклюзії: Забезпечення доступу до освіти для всіх. ЮНЕСКО. 2008.

6. Колупаєва А.А., Данілавічютє Е.А., Литовченко С.В. Професійне співробітництво в інклюзивному навчальному закладі: навчально-методичний посібник. К.: Видавнича група «А.С.К.». 2012. 192 с. (Серія «Інклюзивна освіта»).

7.   Концепція інклюзивної освіти. 2010. URL: http://www.mon.gov.ua

8. Лідерство та інклюзивна освіта: навчально-методичний посібник/ Єфімова С.М., Королюк С.В.4 за заг. ред. Колупаєвої А.А. К.: ТОВ «Видавничий дім «Плеяди». 2012. 164 с. (Серія «Інклюзивна освіта»).

9. Путівник для батьків з особливими освітніми потребами. Навчально-методичний посібник / за заг. ред. Колупаєвої А.А. К.: ТОВ ВПЦ «Літопис – ХХ» 2010. (складається з 9 книг) (книга 2.)

10. Спільне викладання в інклюзивному класі: метод. матеріали. /Укладач – Софій Н. З., К.:ТОВ «Видавничий дім «Плеяди». 2015. 70 с.

11. Таранченко О.М, Найда Ю.М. Диференційоване викладання в інклюзивному класі: навчально-методичний посібник/ За загальною редакцією Колупаєвої А.А. К.: Видавнича група «АТОПОЛ». 2012. 120 с. (Серія «Інклюзивна освіта»).