Тетяна Шугай ОСОБЛИВОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ПЕДАГОГІЧНОГО ПРАЦІВНИКА ЩОДО ФОРМУВАННЯ РЕЗИЛІЄНСУ В УМОВАХ ІНКЛЮЗИВНОЇ ОСВІТИ

Тетяна Шугай

ОСОБЛИВОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ПЕДАГОГІЧНОГО ПРАЦІВНИКА ЩОДО ФОРМУВАННЯ РЕЗИЛІЄНСУ В УМОВАХ ІНКЛЮЗИВНОЇ ОСВІТИ

В статті розглядається актуальність в умовах інклюзивної освіти таких понять як стресостійкість, життєстійкість, життєздатність, стійкість до травми, емоційна стійкість особистості. Важливим також є особистий ресурс для подолання певних нестандартних ситуацій, стресових подій, їх психологічних наслідків. У зв’язку з цим вводиться та тлумачиться поняття «резилієнс», його складові. Автор робить акцент на способах виховання, що сприяють формуванню резилієнс, а також на завданнях педагога, особливостях його діяльності в умовах інклюзивного навчання задля ефективної психосоціальної підтримки дітям, що перебувають на інклюзивному навчанні.
Ключові поняття: резилієнс, стресостійкість, життєстійкість, життєздатність, емоційна стійкість, психологічний ресурс.

Соціально-психологічна компетентність учасників освітнього процесу є одним з важливих ключових понять. На сьогодні досить актуальними є поняття: стресостійкість, життєстійкість, життєздатність, стійкість до нестандартної ситуації, емоційна стійкість. Саме ці поняття пов’язані з ресурсами, необхідними в умовах інклюзивної освіти для подолання стресових ситуацій або травмуючого впливу, для подолання їх психологічних наслідків.

У зв’язку з питаннями впливу на людину несприятливих (екстремальних, загрозливих, стресових) умов та здатності до збереження нормального функціонування людини та/або соціальної системи (сім’ї, громади, організації) під час та після такого негативного впливу введено ряд нових термінів.

Для визначення стресостійкості, життєстійкості, життєздатності, емоційної стійкості, а також ресурсів щодо опанування стресових травмуючих подій введено поняття «резилієнс» (англ., resilience).

Це поняття увійшло в психологію з механіки, де означає фізичну здатність матеріалу «повертатись у первинний свій стан». На сьогодні поняття «резилієнс» широко використовується у психології, медицині, соціальних науках та розглядається як вплив на людину певних екстремальних, загрозливих, стресових умов та здатності індивіда до збереження повного функціонування та/або соціальної системи (сім’ї, громади, організації) під час та після такого впливу.

Відомі публікації, в яких використовується такий український переклад поняття «резилієнс», як «пружність», зокрема «психологічна пружність» [4; 8].

За визначенням Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я (ВООЗ), резилієнс це здатність успішно долати стресові ситуації, спираючись на власні ресурси, здатність використовувати ці ресурси.

Проблема формування резилієнс, актуалізації вище згаданих власних психологічних ресурсів в умовах інклюзії стоїть дуже гостро. Педагогічні працівники завжди виконували та виконують виховну функцію. В умовах інклюзивної освіти навантаження на педпрацівника суттєво збільшується. Тому вкрай необхідним та актуальним є підготовка педагогічних працівників до усвідомлення значимості та вдосконалення власної життєстійкості/стресостійкості.

Способи виховання дітей, що сприяють формуванню резилієнс до травмуючої події, були описані Дональдом Мейхенбаумом. Саме він наголошував на необхідності та доцільності:

1) надання можливості дитині програвати звичні для неї ролі, забезпечення добре відомих дитині, звичних для неї умов, підтримка у збереженні спокою;

2) роботи з батьками, іншими членами сім’ї щодо мінімізації впливу на дитину негативної інформації, зокрема певного змісту новин;

3) роботи з батьками, іншими членами сім’ї щодо надання прикладу конструктивної моделі поведінки; переконання в тому, що саме сім’я – могутній ресурс для подолання будь-якої нестандартної ситуації шляхом укладання плану подолання певних труднощів та підтримки один одного;

4) роботи з батьками щодо відпрацювання «здорових» режимних моментів та конструктивних видів діяльності (фізичний комфорт, сон, харчування, різні види соціальної активності);

5) допомоги дитині в оволодінні та активному використанні ефективної копінг-стратегії (використання власних ресурсів) та відмові від «уникнення або втечі від проблеми» (впадання у відчай, обвинувачування інших, прояви агресії (вербальної, фізичної), вживання токсичних речовин тощо);

5) оволодіння прийомами та техніками підтримки інших людей та надання допомоги їм;

6) здатності до відвертої, без тиску та примусу співрозмови з дитиною, використання методу переконання, наприклад «труднощі є тимчасовими, ресурсу та сил для їх подолання достатньо», «ми разом здатні подолати певні труднощі»;

7) оволодіння прийомами та техніками отримання соціальної підтримки; відпрацювання здатності їх цінувати;

8) участь у певних ритуалах, надання цьому сенсу задля забезпечення можливості прожити та жити повноцінним життям далі, при необхідності відгорювати.

Резилієнс у людини має певні психологічні складові. У різних роботах досліджуються та вивчаються різні психологічні властивості та навички, що складають резилієнс.

На основі літературних та дослідницьких даних виокремлюються такі складові резилієнс:

1. Базова позитивна життєва позиція.

1.1. Спокійний, позитивний емоційний фон життя;

1.2. Базове почуття безпеки та суб’єктивне благополуччя (англ., wellbeing).

У складних життєвих ситуаціях ця складова резилієнс проявляється у тому, що людина, дитина зокрема відчуває спокій (почуття базової довіри до світу, позитивний емоційний фон). Дитина безпечно почуває себе поруч з близькими дорослими, особливо у ситуаціях певного дискомфорту або загрози.

1.3. Позитивне мислення.

2. Оптимістична налаштованість, життєстійкість (англ., hardiness)

2.1. Оптимізм;

2.2. Здатність до усвідомлення перспективи та надії;

2.3. Використання активних та продуктивних стратегій опанування;

2.4. Участь, контроль, усвідомлення та прийняття ризику;

2.5. Самоефективність

Ця складова резилієнс полягає у здатності сподіватися на краще, вірити, що ситуація поліпшиться або завершиться, є можливість її подолати; вона впливає на поведінку дитини у складній ситуації через установки щодо своєї сили та стійкості («я можу це витримати», «я подолаю це»).

Самоефективність базується на почутті та усвідомленні власної можливості успішно впоратися зі складною ситуацією, на вірі в себе, впевненості у себе (англ., сonfidence). Зміст самоефективності у переконанні у власній спроможності організовувати та реалізовувати дії, необхідні для отримання бажаних результатів, у вірі щодо власних можливостей.

3. Навички та якості, що допомагають розв’язанню проблем

На формування навичок, що сприяють розв’язанню проблем, впливають:

1. Інтелект;

2. Конструктивність мислення;

3. Інтелектуально - особистісний потенціал;

4. Здатність бачити та використовувати альтернативи, спектр варіантів розв’язання проблем;

5. Гнучкість, креативність;

6. Здатність складати план дій, наполегливість та наступність у його реалізації.

4. Соціальні зв’язки, стосунки з оточенням, здатність надавати та отримувати допомогу.

Ця складова резилієнс забезпечує здатність будувати міжособистісні стосунки, зокрема близькі стосунки (бути приналежним); здатність надавати та приймати підтримку, а також конструктивно взаємодіяти. Змістом цієї складової є:

·почуття приналежності до певної соціальної групи;

·здатність підтримувати стосунки, дружити, здатність до кооперації, солідарності;

·соціальна компетентність та соціальна поведінка (відповідальність, емпатія та турбота, навички спілкування, почуття гумору, легкість у спілкуванні з іншими людьми);

·рівень емпатії як здатності розуміти почуття інших людей та відноситися до них з повагою.

Показником є наявність широкого кола спілкування, наявність значущих стосунків (близькі, рідні, друзі, знайомі), налаштованість на дружбу та допомогу іншим у складних ситуаціях, здатність просити, приймати та надавати допомогу.

5. Автономія, самостійність, самоконтроль.

На цю складову вказують такі характеристики, як:

5.1. Самостійність, певна незалежність у думках та вчинках;

5.2. Здатність до контролю своїх рішень, своєї діяльності.

5.3. Здатність піклуватись про себе, розвинена ідентичність, спроможність діяти незалежно;

5.4. Саморегуляція, само активізація, самоконтроль.

6. Зацікавленість власним майбутнім та орієнтація на майбутнє.

Ця складова резилієнс вказує на таку властивість (здатність), як спрямованість на певну діяльності, вміння ставити мету та її досягати, а саме:

6.1. Певні реалістичні очікування, планування, постановка мети;

6.2. Спрямованість на діяльність, працездатність, наполегливість;

6.3. Успішність у навчанні та соціальній активності (впливає на ризик виникнення та розвитку поведінкових розладів);

6.4. Орієнтація на майбутнє.

Така спрямованість обумовлює продуктивність та цілеспрямованість, необхідні для врегулювання складної ситуації.

Не можна нехтувати роллю педагогічного працівника. Це фахівець, який чи ні найперший помічає певні емоційні, поведінкові, інші зміни у житті та у психічних станах дитини. Суттєво значимими завданнями педагога в роботі з дітьми в умовах інклюзивного навчання, є:

1)Допомога у поступовому відновленні довірливих стосунків.

Діти, що пережили психотравму, мають високий рівень недовіри. Як спосіб «виживання» спрацьовують захисні механізми, що забезпечують зниження ступеню болю, страху, інших сильних почуттів. Це в свою чергу призводить до бажання людини «закритися», до обмеженого кола спілкування. Відновлення довірливих стосунків в таких випадках може бути непростим, достатньо тривалим, потребуючим наступності, терпіння, розуміння. Саме педагогічний працівник поступово, без тиску та метушні здатний переконати дитину у існуванні людини, якої можна довіряти.

2)Допомога в подоланні деструктивних установок та переконань.

Переживання дитиною важкого стану та негативний емоційний досвід призводять до деструктивних дисфункційних думок та переконань, що є достатньо стійкими та нав’язливими (наприклад, «Жити дуже страшно», «Все погано», «Завжди може трапитись щось погане», «Нікому не можна довіряти», «Оточуючи мене не розуміють», «Немає захисту» тощо). Подолання цих деструктивних переконань можливе, якщо навчити дитину проговорювати ці думки, і допомогти повірити в прогресивні установки про можливість захисту, підтримки, довіри, безпеки,т. інш.

3)Допомога в інтегруванні певних подій в особистий досвід. Після травмуючих подій дитина має важкі спогади, яких намагається позбутися через уникнення (не думати, не згадувати, уникати зайвих нагадувань). Дуже часто саме це пропонують дитині й дорослі, переключаючи її на щось оптимістичне і позитивне. Але такі прийоми допомагають лише на протязі обмеженого часу.

Достатньо ефективним для дитини може бути її безумовне прийняття дорослим. Забути і зробити вигляд, що «цього не було, – є неможливим для дитини завданням. Якщо дорослий (педагог, батьки) тлумачать важкі події у житті дитини як її здобутий досвід, як можливість стати більш сильним, витривалим, то тим самим надають можливість вирішити певні проблеми. Якщо дитина чує емоційний відгук дорослого на свою розповідь (слова розуміння, співпереживання, підтримки), то відчуває психологічний комфорт. Важливою є можливість думати, згадувати, проговорювати певні важкі думки, спогади. Нарешті важливим є усвідомлення того, що з цим можна жити, важкі події можна залишити в минулому, трансформувати спогади у здобутий досвід, сприймати як можливість стати більш досвідченим, сильним, витривалим, як можливість прожити «свою життєву історію.

4)Допомога у знаходженні сенсу життя в даний момент.

Більшість людей, що зазнали травмуючих подій, важких переживань (втрати дієздатності, майна, значимих контактів), часто втрачають сенс життя та можливість йому радіти. Це може проявлятися у порівнянні нового місця проживання з попереднім («Вдома було краще», «Тут у мене немає таких друзів, як там», «Вдома у мене була своя кімната», «Там, у нашому дворі, ми гуляли разом, тут цього немає» тощо). У таких ситуаціях дуже важливо усвідомлювати певні емоційні переживаннями (сум, печаль, інш.), ні нехтувати ними. Вкрай важливою є допомога у знаходженні сенсу життя в такий момент.

5)Прийняття дитини.

Однією з найважливіших складових у ставленні дорослих, педагогів зокрема, до дитини з певними недоліками є її безумовне прийняття. У психологічному розумінні це є світоглядна позиція, обраний людиною спосіб мислення і сприйняття світу, що проявляється у безумовно-ціннісному ставленні до життя, до себе та інших. В основі - свідома повага до різноманіття навколишнього світу. За Н. Роджерсом, прийняття людини (дитини) означає:

1)готовність бути поруч з нею у процесі її переживань, не втручаючись у її внутрішній світ;

2)віра в її сильні сторони, здібності;

3)надання їй свободи та права вирішувати за себе, готовність прийняти та поважати її рішення;

4) дозвіл їй бути такою, якою вона є («Я тобі не заперечую»);

5)увага до її думок та почуттів, готовність їх почути; здатність до підтримки, залишаючись при цьому собою і розуміючи, що цінності та системи поглядів можуть розбігатися; здатність проговорювати власні цінності та погляди;

6)емпатія;

7)готовність до відкритості;

8)готовність до здобуття нового досвіду.

Для дитини вкрай важливим є безумовне «прийняття». У практичній діяльності це означає, що дорослі:

1)намагаються створити або відновити комфортне для дитини середовище, в якому немає місця будь-якому насиллю;

2)нейтралізуються негативні установки, викликані певною вадою (почуття провини, сорому, відрази до себе тощо);

3)приймають дитину з її вадами, недоліками, надають можливість зменшити почуття провини, сорому, меншовартості, неповноцінності тощо.

Висновки:

1. Резилієнс – це поняття, що описує, з одного боку, індивідуально-психологічну характеристику людини, зміст якої у здатності до конструктивного подолання важкої (травмуючої) ситуації, з іншого боку, залучення внутрішніх та зовнішніх ресурсів для підтримки цілісності, повноцінного функціонування, психологічного комфорту особистості.

В умовах інклюзії наявність та включення ресурсів резилієнс може запобігти розвитку більш важких наслідків стресу.

2. Фактори формування резилієнс пов’язані з особливостями середовища, в якому вони перебувають, насамперед особливостями спілкування та взаємодії зі значимими близькими дорослими. Теплі, приязні стосунки, в яких дорослі забезпечують дитині почуття безпеки, навички конструктивної взаємодії та емоційного відреагування у складних ситуаціях, є найважливішим чинником формування резилієнс у дитини.

Педагог може діяти як фасилітатор, здатний створити у дитячому середовищі простір, «дружній до дитини», в якому є можливість задовольнити потреби у безпечному спілкуванні з однолітками та отриманні емоційної підтримки.

Резилієнс не є генетично заданою здатністю та може змінюватись з часом. Дослідженнями доведено можливість формування, навчання дітей шкільного віку навичкам резилієнс у певних психолого-педагогічних умовах.

3. Комплекс психологічних характеристик, що сприяють потенціалу резилієнс дитини в умовах інклюзивного навчання, містить:

1) базову позитивну життєву позицію;

2) навички та якості, що допомагають розв’язанню проблем;

3) оптимізм, життєстійкість та самоефективність;

4) здатність підтримувати соціальні зв’язки, стосунки з оточенням; автономію, самостійність, самоконтроль; наявність орієнтації на майбутнє.

4. Освітні заклади, Психологічна служба системи освіти спроможні на ефективну психосоціальну підтримку дітям, що перебувають на інклюзивному навчанні. Організація такої підтримки може бути описана за допомогою комплексної моделі, що складається з декількох рівнів, а також механізму перенаправлення та реалізується силами педагогів та працівників психологічної служби освітніх закладів у співпраці з іншими працівниками соціальної сфери.

Список використаних джерела та література

1. Александрова Л. А. Концепции жизнестойкости в психологии // Сибирская психология сегодня : сб. науч. тр. Вып. 2 / [под ред. М. М. Горбатовой, А. В. Серого, М. С. Яницкого]. Кемерово : Кузбассвузиздат. 2004. С. 82–90.

2. Дьяченко М. И. О подходах к изучению эмоциональной устойчивости // Вопросы психологии. 1990. № 1. С. 106–112.

3. Калмыкова Е. С. Качество привязанности как фактор устойчивости к психической травме [Електронний ресурс // Журн.практ. психологии и психоанализа. Ежеквартальный науч.-практ. журн. электрон. публ. 2002. № 1 (март). URL: http://psyjournal.ru.

4. Магомед-Эминов М. Ш. Феномен экстремальности. 2-е изд. М. : Психоаналитическая Ассоциация. 2008. 218 с.

5. Магомед-Эминова О. И. Психологические особенности феномена стойкости в детском возрасте // Образование и педагогические науки. Историческая и социально-образовательная мысль. T. 7. № 3. 2015. С. 218–223.

6. Рассказова Е. И. Жизнестойкость и выбор будущего в процессе реабилитации // Гуманитарные проблемы современной психологии. 2005. № 7. С. 124–126.