Алла Калінчук СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ СУПРОВІД ОСІБ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ В ЗАКЛАДАХ ПРОФЕСІЙНОЇ (ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНОЇ) ОСВІТИ

Алла Калінчук

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ СУПРОВІД ОСІБ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ В ЗАКЛАДАХ ПРОФЕСІЙНОЇ (ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНОЇ) ОСВІТИ

Щаслива мама – щаслива дитина,

Щаслива вагітна – здорова дитина,

Щасливий вчитель – успішна дитина,

У сучасному суспільстві проблема супроводу людей з особливими потребами в освітній простір, виступає однією з важливих тем сьогодення. Статтю присвячено соціально-психологічний супроводу осіб з особливими освітніми потребами в закладах професійної (професійно-технічної) освіти. Впровадження і емпіричне вивчення комплексної реабілітації в освітньому процесі.

Ключові слова: інклюзивне освітнє середовище, особи з особливими освітніми потребами, комплексна реабілітація, психологічна реабілітація.

Чи задумувалась колись батьки під час вагітності, що під серцем мами знаходиться уже особлива дитина. Ні, кожен думає, що з нами цього статися не може, що все добре буде. Обстеження пройдені, мама і тато веде здоровий спосіб життя. Статися такого практично не можливо та ось лікар повідомляє: «Ваше дитя особливе». Тисячі думок, мільйони варіантів і одне питання чому, як далі бути, що робити?

Гадаю, що коли шлюб страждає хронічним браком любові, то діти вже народжуються інвалідами. Не бажання чути партнера породжує – глухоту, ухилення від вирішення внутрішнього конфлікту – сліпоту. Відсутність підтримки під час вагітності церебральний параліч. Сльози та негатив-цукровий діабет. І тоді саме головне сприйняти цей факт і продовжувати жити повноцінно. Дитина росте дорослішає і тоді повстає гостро питання інклюзії.

Актуальність дослідження. Минулого року був прийнятий Закон України «Про освіту», для нашої держави він є новаторським і відкриває широке і невідоме поле впровадження інклюзії у системі освіти [3]. Але в Україні вже існують заклади де навчаються діти з особливими потребами. Одним з небагатьох навчальних закладів України є комунально-соціально реабілітаційна установа Вище професійне училище-інтернат м. Житомира. Заклад функціонує вже 49 років і за цей період було випущено близько 17000 робітничих спеціалістів. Професійна (професійно-технічна) освіта здобувається на основі базової або повної загальної середньої освіти. Здобуття професійної (професійно-технічної) освіти на основі базової середньої освіти здійснюється з одночасним здобуттям профільної середньої освіти та отриманням відповідного документа про повну загальну середню освіту. Також здійснюється підготовку фахівців за окремими професіями без забезпечення здобуття повної загальної середньої освіти.

Мета дослідження: робота з учнями з особливими потребами, створення сприятливих психологічних умов для набуття професійних навичок і умінь, входження в соціальне середовище, психологічний супровід, адаптація, комплексна реабілітація, соціалізація.

Матеріали та методи дослідження. В 2010 році на базі закладу почала функціонувати психологічна служба. Основний напрямок роботи якої є супровід (психологічний, медичний і соціальний) і комплексна реабілітація учнів у навчальному закладі.

Супровід проходить в три етапи:

a. вивчення і корекція психоемоційного стану учня на протязі навчального процесу;

b. комплексна корекція (психологічна, медична, фізична);

c. аналіз та оцінка результатів комплексної реабілітації.

Досвід роботи психологічної служби показав, що на початку навчання учні, які виявили бажання навчатися та отримати спеціальність, не завжди спроможні засвоювати навчальну програму в силу об’єктивних причин, пов’язаних зі станом здоров’я та емоційною лабільністю. Зрозуміло, що без створення спеціальної системи роботи, спрямованої на супровід навчального процесу таких учнів, подолати неуспішність неможливо. Головною першочерговою задачею комплексної реабілітації є адаптація до нового соціуму, навчально-виховного процесу.

З метою емпіричного вивчення чинників соціально-психологічної адаптації за 2017-2018 н. р. взяли участь 130 учнів першого курсу. Психологічною службою було зроблено психодіагностичне дослідження. Вік учнів був 14-18 років (середній вік 16,2 ±2,2)

Різниця соціального статусу нозологічних захворювань, і інтелектуальний рівень різний.

Соціальний статус:

20% − з повних сімей;

56% − з неповних сімей;

14% − сиріт або дітей позбавлених батьківського піклування;

Нозологія учнів:

12% − хворих га ДЦП;

75% − хворих внутрішніх захворювань;

13% − ЗПР.

За результатами проведення діагностики за методикою «Соціально-психологічна адаптація» (К. Роджерса–Р. Даймонда) виявлено:

- респондентів, які мають високий рівень соціально-психологічної адаптації − 34 %;

- середній рівень − 42 %;

- низькі показники − 24 %.

Результати діагностики за методикою Г. Айзенка «Самооцінка психічних станів» показали:

- агресивність спостерігається у 15% респондентів;

- фрустрація − 23 %;

- ригідність − 28%;

- тривожність − 34%.

Тобто можемо стверджувати, що значна частина респондентів мають певні труднощі у прояві власних психічних станів.

Вступаючи до навчального закладу, учні стикаються з рядом проблем, що пов’язані з недостатньою психологічною готовність до навчання і порушенням психічного здоров’я, з руйнуванням вироблених роками звичок, ціннісних орієнтацій вихованців середньої школи, школи-інтернату, навчання вдома, утрати роками закріплених взаємин з колективом яким були на протязі декількох років та формуванням нових навичок. А також з невмінням здійснювати психологічну саморегуляцію власної діяльності й поведінки. Зі вступом в училище діти потрапляють у нові, незвичайні для них умови, що неминуче спричиняє ламання динамічного стереотипу і пов’язаних з них емоційних переживань.

Самим важким для учнів, батьків, а також працівників являється перший рік навчання, а бути точнішим це перші місяці. В цей час в учнів відбувається багато емоційно-особистісних когнітивних змін, кількість цих змін найбільша, що припадає за весь подальший період навчання.

Першокурсники мають труднощі в засвоєнні знань тому що, у них не сформувалися такі риси особливості як: готовність до отримання профільного навчання, навчатися самостійно, контролювати й оцінювати себе, володіти своїми індивідуальними особливостями пізнавальної діяльності, все, що було в шкільний період, контролювалося батьками, а в нашому навчальному закладі розпочинається «доросле життя».

Адаптацію до умов навчання і виробничого процесу проходять, у тій чи іншій формі, всі першокурсники. Проте цей процес не відбувається автоматично, ми спостерігаємо поодинокі випадки, коли учні знаходяться на другому, а іноді й на третьому курсі, а «застрягли», ще на стадії адаптації. Учні уявляють процес навчання хибним, не таким як в школі, оскільки більшість були на індивідуальному навчанні: заняття виявляються не настільки цікавими та веселими, домашнє завдання рутиною, та й учнівське життя не завжди свято. Таким чином ми можемо спостерігати, як успішну та і неуспішну адаптацію [2].

Неуспішна адаптація дозволяє учню адекватно орієнтуватися в ситуації, але не надає можливості самостійно самореалізуватися.

Успішна адаптація, навпаки, надає значні можливості свій потенціал в умовах навчання в училищі, і крім того, отримати потенційні можливості для майбутньої соціальної реалізації.

Дослідження і спостереження показали, що існують конкретні проблеми в процесі адаптації першокурсників з обмеженими функціональними особливостями до навчального процесу. В нашому навчальному закладі викладачі використовують такі методи для кращого засвоєння матеріалу:

1. Мотиваційні проблеми.

Для вирішення мотиваційних проблем викладачеві рекомендовано подавати урок в цікавій формі:

Використовування в роботі інтерактивних методів:

- метод мозкової атаки – це метод розв’язання невідкладних завдань за короткий час. Сутність методу полягає в тому, що найкраще його застосовувати для учнів, які мають проблеми з опорно-руховим апаратом, учні усно можуть висловити ідеї, дати відповідь на запитання, обговорити їх і класифікувати дані. Цей метод можливо використовувати, як індивідуальній формі так і в роботі в групі.

- ситуаційний аналіз – використовується на теоретичних і практичних заняттях, полягає в ознайомленні з конкретною проблемою або ситуацією, учні самостійно аналізують, діагностують і надають можливі варіанти відповіді, можливість долучатися і іншим учасникам навчального процесу. Найкраще використовувати в роботі з учнями з нозологією опорно-рухової системи.

Отже, метод інтерактивного (комунікативно-проблемного) навчання можна поєднувати з груповою роботою на уроці й застосовувати на різних етапах вивчення тем. Його можна застосовувати одразу ж після викладу вчителем нового матеріалу, на початку нового уроку замість опитування, на спеціальному уроці, присвяченому застосуванню знань, умінь та навичок, або як фрагмент повторювально-узагальнюючого уроку.

2. Проблеми раціонального порядку.

До цієї категорії належать проблеми, спричинені необізнаністю першокурсника щодо системи навчання. Більшість дітей з особливими проблемами навчалися на індивідуальному навчанні, або в спеціалізованих закладах, тому вступивши на перший курс училища учень має початкові, як правило, неусвідомлені або частково усвідомлені очікування стосовно способів викладу навчального матеріалу, контролю знань, системи регламентації поведінки, які пізніше виявляються хибними. В основному, переважають неадекватні очікування щодо системи викладу учбового матеріалу і контролю знань. Від уроків першокурсник чекає, що вони будуть на сто відсотків зрозумілими; що вчитель має поводити себе за аналогією зі шкільним вчителем. Щодо перегляду конспектування уроків, підготовки домашнього завдання, контролю знань, першокурсник чекає, що він буде здійснюватися щодня, на кожній парі. Зіткнувшись з тим, що педагогічний працівник на уроці лише повідомляє студентам певну інформацію і зовсім не зацікавлений слідкувати за їхніми проявами, першокурсник робить для себе відкриття, що вчитися зовсім не обов’язково. Таким чином, руйнація однієї ілюзії породжує нову. Наявність ілюзій щодо навчання часто обумовлює невірну самооцінку, тому процес позбавлення від ілюзій може бути досить тривалим і хворобливим особливо для дітей з вадами [2].

3. Проблеми, пов’язані з поведінковими проявами.

Учнівська спільнота, як і будь-яка інша, виробляє певну негласну, але загальноприйняту систему правил поведінки серед підлітків. Особливі діти не являються виключенням. Соціальна адаптація, переживання, фрустрація, загострення основних фізичних діагнозів можуть обумовлюватися незвичністю цієї системи для першокурсника та іноді являтися психологічно травматичною. Це пов’язано, як правило, або з неправильною інтерпретацією першокурсником поведінки інших, не сприйняттям фізичних захворювань, або супутніх відхилень, або з неузгодженістю власної поведінки з прийнятими в учнівському середовищі нормами.

Для кращої комплексної реабілітації та супроводу адаптаційного періоду учнів існує соціально-психологічна служба, ланками якої є:психологічна, реабілітаційна, соціально-педагогічна служби та лікарі.

Супровід учнів проходить в три етапи:

• Медико-психологічна діагностика

• Комплексна корекція

• Аналіз та оцінка результатів комплексної реабілітації

Комплексне застосування різноманітних діагностичних, корекційних та профілактичних методів має подвійний ефект, тобто ефективність взаємопов’язаних реабілітаційних впливів значно перевищує ефективність тих самих впливів у разі їх окремого застосування.

Психолого-реабілітаційною службою було визначено основні напрямки освітнього процесу, які спрямовані на забезпечення здатності:

• пізнати самого себе;

• турбуватися про себе;

• орієнтуватися в предметному світі;

• визначитися, знайти себе в навколишньому світі.

У цих напрямках зосереджено наші цілі роботи, які базуються на практичному досвіді роботи з учнями з особливими потребами.

Освітній процес проводиться в умовах конкретних ситуацій і спрямовується на формування у підлітків життєво необхідних умінь, навичок і, в цілому, стереотипної поведінки, що є компенсаторним механізмом для наших учнів. Всі заходи базуються на розвитку особистості в цілому.

З вище сказаного, можна виділити основні рівні реабілітаційного періоду, які проходять наші учні під час навчання в училищі:

Перший рівень – психологічна реабілітація, під час якої реалізуються потреби дитини: адаптація учня до нового середовища, навчання в закладі, потреба в дружбі, любові, участі у суспільному житті. На цьому рівні кожна дитина ідентифікує себе до колективу, певної соціальної групи, активно засвоює соціальну поведінку, групові норми і цінності. Учень виробляє навички творчої спрямованості в соціальній ситуації, виявляє свою соціальну активність завдяки соціальній адаптації. Основні принципи психологічної реабілітації [1]:

a. «принцип раннього втручання» – реабілітація починається на самих ранніх стадіях навчання дитини-інваліда в нашому закладі, з перших днів перебування в стінах училища;

b. «принцип безперервності» – процес реабілітації здійснюється безперервно до досягнення закінчення навчання;

c. «принцип комплексного підходу» – здійснення комплексного підходу у здійсненні психолого-реабілітаційних заходів (фахівцями всієї психолого-реабілітаційної служби закладу), направленість реабілітаційного процесу на різні сфери життєдіяльності учнів;

d. «принцип послідовності або наступності» – поступове і поетапне здійснення реабілітаційних заходів (від простого – до складного), створення «переходів» від одного реабілітаційного заходу до іншого.

Другий рівень – фізична реабілітація, яка здійснюються на індивідуальній основі. На цьому рівні вирішуються проблеми та задовольняються особливі потреби учнів. Так, реабілітація учня, який хворий на ДЦП, залежить від важкості захворювання. Деякі підлітки потребують спеціальних вправ та ігор, інші – ортопедичних апаратів. Кожний учень ретельно аналізується з метою визначення найбільш ефективних методів реабілітаційної допомоги. Чим раніше виявляються специфічні потреби підлітка, тим більш дієвим буде процес реабілітації .

Значну роль в супроводі роботі відіграють комплекс інтегрованих програм.

Основною складовою яких є:

a. Збереження і корекція фізичного здоров’я (медична служба, вчитель-реабілітолог, вчитель фізкультури);

b. Уміння прийняти себе (психолог, вихователі);

c. Навчання і розвиток (адміністрація, класні керівники, вчителів-предметників);

d. Практичні навички і вміння (майстри, керівники гуртків).

Пріоритетним принципом комплексної реабілітації постає організаційне поєднання програм медичної, психологічної, реабілітаційної, що окреслює основні напрямки діяльності служби, а саме:

•Лікувально-оздоровчий (невролог, ЛОР, фізіотерапевт, ортопед, масажист, психолог, вчитель-реабілітолог);

•Рання корекція (арт заняття, вокальний гурток, прикладне мистецтво, образотворче виховання, конструювання, музичне виховання);

•Комплексний корекційно-відновлювальний, освітній процес (обов’язкові індивідуальні, групові, факультативні навчальні заняття);

•Позагрупова виховна діяльність (мовно-літературна, декоративно-художнє мистецтво, спортивні секції, психологічні тренінги, співпраця з організаціями «Місія в Україну», «Клініка дружньої до молоді», ЦМСУСМ «Вечірня жіноча гімназія», соціальний проект з Житомирською обласною Асоціацією фахівців соціальної сфери та фондом Східна Європа, соціальний проект: «Естетичне виховання дітей та підлітків», соціальний проект з обласною бібліотекою для юнацтва, соціальний проект співпраці з Обласною науковою універсальною бібліотекою ім. Олега Ольжича, соціальний проект з Житомирським Обласним краєзнавчим музеєм, соціальний проект: «Уроки самостійності» програма для сиріт з особливими фізичними можливостями, соціальний проект з Житомирською обласною організацією: «Планета для дітей»).

Розвиток трудових навичок майбутньої професії (ознайомлення дітей і спрямованість до набуття навичок майбутньої професії); психологічно-реабілітаційна допомога (співпраця психолога і реабілітолога з учнями, батьками та педколективом).

Заходи з психологічної реабілітації дітей – інвалідів поділяються на три етапи:

Перший етап – психологічна діагностика інтелектуальної, емоційно-вольової та комунікативної сфери; розробка рекомендацій для педагогів, майстрів, вихователів, батьків стосовно учня.

Другий етап – психологічна корекція; психологічне консультування, прогностика.

Третій етап – аналіз та оцінка результатів психологічної реабілітації.

Основною метою психологічної реабілітації є:

a. збереження та відновлення фізичного та психічного здоров’я учасника навчального процесу;

b. зниження частоти психічних травм під час адаптаційного періоду;

c. профілактика агресивності та конфліктів(внутрішніх і зовнішніх);

d. досягнення соціально-психологічного благополуччя.

Основним завданням проведення психологічної реабілітації є:

a. діагностика та нормалізація психічних функцій учасників навчального процесу

b. надання допомоги в установленні конструктивних відносин в групі і з однолітками

c. корекція особистості для забезпечення ефективного функціонування його в навчальному закладі

d. опанування методів саморегуляції

e. запобігання психологічному травмуванню та психічним розладам

f. профілактика та псикорекційна робота з педагогічним колективом і батьками

g. формування позитивних реакцій, мотивацій, соціальних установок на навчальну і життєву діяльність.

Методи роботи з психологічної реабілітації:

a. Арт-терапія

b. пісочна терапія

c. мандало-терапія

d. тілесно орієнтована терапія

e. тренінгові заняття

f. просвітницька робота.

Так, встановлено, що після 3 місяців комплексної реабілітації. Психологічної корекції (тренінги, корекція арт-засобами, тілесно орієнтовної роботи в індивідуальному напрямку і груповому). Проводячи повторну діагностику за методикою «Соціально-психологічна адаптація» (К. Роджерса – Р. Даймонда) встановлено, що:

-  41% респондентів мають високий рівень соціально-психологічної адаптації;

-  50% середній рівень;

-  9% низькі.

Результати діагностики за методикою Г. Айзенка «Самооцінка психічних станів» змінили показники:

-        агресивність спостерігається – 7% у респондентів;

-        фрустрація – 11%;

-        ригідність – 18%;

-        тривожність – 19% .

Ми можемо констатувати, що учні покращили свої показники за всіма критеріями (p≤0,04). Насамперед це стосується показника рівня агресивності, який з високого рівня (15 балів) знизився до низького рівня (7 балів); показника рівня тривожності, який з дуже високого рівня (34 балів) знизився до середнього, припустимого рівня (19 балів); показника рівня фрустрації, який з високого рівня (23 балів) знизився до середнього, допустимого рівня (11 балів).

Висновки:

Враховуючи актуальність проблеми інклюзії, ми прийшли до висновку:

1. Основним принципом роботи з особливими дітьми в навчальному просторі є адаптування і соціалізація.

2. Швидке прогресивне адаптування і соціалізація можлива тільки комплексному підході.

3. Корекція і реабілітація особливих дітей можлива при спільному супроводі учня, психолог є партнером вчителя, які несуть спільну місію – навчання та психологічне благополуччя; психолог є партнером лікаря, реабілітолога – несуть спільне завдання психофізична реабілітація.

Список використаних джерел та літератури

1. Адаптация организма подростков к учебной нагрузке / Под ред. Д.В.Колесова. М: Педагогика, 1987.

2. Психологія і педагогіка життєтворчості: Навчально-методичний посібник / Ред. рада. В. М. Доніна та ін. К. 1996.

3. Інклюзивна освіта в Україні: разом крок за кроком. URL:

http://www.irf.ua/allevents/news/inklyuzivna_osvita_v_ukraini_razom_krok_za_krokom/