Наталія Оржеховська ОСОБЛИВОСТІ КОРЕКЦІЙНОГО НАВЧАННЯ ДІТЕЙ ІЗ ЗАТРИМКОЮ ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ

Наталія Оржеховська

ОСОБЛИВОСТІ КОРЕКЦІЙНОГО НАВЧАННЯ ДІТЕЙ ІЗ ЗАТРИМКОЮ ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ

У статті розкриваються особливості корекційного навчання дітей затримкою психічного розвитку в загальноосвітньому навчальному закладі. Своєчасно розпочате корекційно-розвивальне навчання з урахуванням труднощів дитини й застосуванням особливих прийомів для їх подолання дозволяють досягти вагомих результатів.

Ключові поняття: затримка психічного розвитку, корекція, дефіцитарні функції, корекційне навчання.

Постановка проблеми. У загальноосвітніх навчальних відмічається тривожна тенденція зростання кількості дітей з інтелектуальними порушеннями, більша частина цих дітей із затримками психічного розвитку.

Зважаючи на те, що затримка психічного розвитку дитини охоплює всю психічну сферу дитини і є системним дефектом, навчання і розвиток повинні будуватися з позиції системного підходу й забезпечити спеціальні психолого-педагогічні умови, необхідні для їх формування.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема затримки психічного розвитку дітей молодшого шкільного віку гостро постала перед психолого-педагогічною наукою в зв’язку зі збільшенням їх кількості. Питаннями діагностики та корекції цієї вади першими почали займатися дефектологи (Н.А. Бастун, І.Д. Бех, В.І. Бондар, Т.П. Вісковатова, Т.О. Власова, Т.Д. Ілляшенко, К.С. Лебединський, В.І. Лубовський, Н.О. Ципіната ін.).

Дана проблема вивчалася і в загальному психолого-педагогічному напрямі (Т.Ю. Андрющенко, А.М. Богуш, Т.В. Карабанова, Н.Ю. Максимова та ін.), розроблялися методи компенсувального навчання (Г.Ф. Кумаріна, Є.М. Мастюкова, М.П. Матвєєва та ін.), визначалися засоби реабілітації розумової працездатності дітей (К.Д. Корольова, М. Раттер та ін.).

Деякі питання корекції вад психічного розвитку дітей розглядалися в контексті проблеми психологічної готовності дітей до школи та труднощів шкільного навчання (І.Н. Агафонова, М.І. Безруких, С.І. Єфімова, А.В. Фурман, Б.Г. Круглов та ін.).

Узагальнений науковий досвід навчання таких дітей, доводить коригуюче значення навчання, або корекції порушеного розвитку дитини, розвитку дефіцитарних функцій. [2].

У педагогічній роботі з дітьми із затримкою психічного розвитку насамперед потрібно виходити з того, що вони мають значний потенціал розвитку, повноцінна реалізація якого залежить від адекватності побудови корекційного навчання.

Виклад основного матеріалу. Сучасні знання про затримку психічного розвитку дають змогу розглядати її як межовий стан між нормою та патологією. Термін «затримка психічного розвитку» застосовується для визначення дітей з мінімальними органічними ураженнями або недостатньою діяльністю центральної нервової системи. Крім того, діти, що знаходяться в умовах соціальної депривації, також страждають затримкою розвитку.

Затримку психічного розвитку дітей психологи пояснюють як відставання психічного розвитку від вікової норми, зумовлене, з одного боку, негрубими порушеннями функціонування центральної нервової системи (мінімальна мозкова дисфункція), а з іншого, – несприятливими умовами виховання й розвитку в ранньому й дошкільному дитинстві, зокрема, емоційно збідненим спілкуванням та дефіцитом інформації.

Затримка психічного розвитку може зумовлюватися багатьма чинниками: це спадкова схильність, порушення функціонування мозку в період внутрішньоутробного розвитку, пологові ускладнення, хронічні й тривалі захворювання в ранньому дитинстві, невідповідні умови виховання тощо.

Головною особливістю таких дітей є неготовність до процесу навчання в школі за умов несформованих навичок і умінь навчальної діяльності. Незрілість емоційно-вольової сфери, а саме її вікова невідповідність, викликають проблеми з поведінкою, стосунками в колективі учнів і з учителем. Надмірна інертність нервових процесів у деяких дітей цієї групи зумовлює труднощі переходу від однієї діяльності до іншої.

Час продуктивної роботи у таких дітей надзвичайно короткий –
15-20 хв, після чого настає втома. Прояви її різноманітні: одні діти стають апатичними, безініціативними, бліднуть, лягають на парту, стають сонливими, інші – розгальмовуються, переключаються з однієї діяльності на іншу, зачіпають товаришів, не реагують на зауваження, зухвало на них відповідають.

Психоемоційний стан погіршується через недоліки нервової системи: надлишок інформації викликає головний біль, втомлюваність, інертність, на тлі чого розвивається нервове виснаження, неуважність, роздратованість. Як наслідок зниження працездатності в цілому, опозиційно-протестні реакції в поведінці.

Серед особливостей пізнавальної сфери та поведінки дітей із затримкою психічного розвитку найбільш типовими є такі:

–                   обсяг знань та уявлень про навколишній світ обмежений;

–                    активний та пасивний словниковий запас бідний, нездатність до виконання звукового аналізу слів, труднощі переказування тексту, формулювання та висловлення власної думки;

–                   істотні труднощі в оволодінні граматичним ладом мови (особливо в розумінні та вживанні логіко-граматичних структур;

–                   недостатній рівень розвитку довільної уваги, її нестійкість, низька здатність до переключення;

–                   недостатній рівень розвитку слухової та опосередкованої пам’яті, механічна пам’ять характеризується зниженою продуктивністю, не вміють використовувати додаткові допоміжні засоби запам’ятовування;

–                   низький рівень розвитку мисленнєвих операцій, виділяють несуттєві ознаки, завдання наочно-дієвого характеру виконуються краще порівняно із словесно-логічними;

–                   нездатність до проявів необхідного зусилля, невміння контролювати себе в процесі виконання завдання;

–                   при виконанні завдань потребують допомоги з боку дорослого для засвоєння способу дії та здійснення переносу засвоєного способу на інші предмети;

–                   при виконанні завдань потребують опори на зразок.

Для цілеспрямованого здійснення навчання та корекції психічного розвитку дитини, недостатньо знати недоліки розвитку її окремих психічних функцій, потрібно усвідомлювати взаємозв’язок і взаємозалежність між ними.

Таким чином загальна мета корекційного навчання – сприяння розвиткові дитини, створення умов для реалізації її внутрішнього потенціалу, допомога в подоланні і компенсації відхилень, що заважають розвиткові. Досягти цієї мети можливо лише в тому випадку, коли корекційне навчання відповідає певним умовам [5]:

по-перше, корекція має бути спрямована на розвиток, а також компенсацію тих психічних процесів і новоутворень, що почали формуватися в попередньому віковому періоді, та, які є основою для розвитку в наступному періоді;

по-друге, корекційне навчання має створювати умови для ефективного формування тих психічних функцій, що особливо інтенсивно розвиваються в поточний віковий період;

по-третє, корекційне навчання має сприяти формуванню передумов для благополучного розвитку на наступному віковому етапі;

 по-четверте, корекційне навчання має бути спрямоване на гармонізацію особистісного розвитку дитини на конкретному віковому етапі.

Психолого-педагогічна корекція впродовж всього періоду навчання повинна передбачати комплексний, систематичний і індивідуальний підхід. При цьому необхідно брати до уваги нерівномірність і нестабільність інтересів і пізнавальних потреб учнів, підбираючи ті види діяльності, які викликають максимальну мотивованісгь, і одночасно долати страх перед неприємними заняттями.

Форми організації навчання дітей із затримкою психічного розвитку в школі залежать від того, наскільки їх актуальний розвиток наближається до рівня готовності засвоювати шкільну програму, прийняти позицію учня.

Основні завдання корекційного навчання дітей із затримкою психічного розвитку.

1.           Розвиток видів сприймання, особливо зорового та слухового, на базі яких розвиваються вищі психічні функції; з розвитком сприймання збагачуються різноманітні знання про навколишній світ і розуміння зв’язків між предметами та явищами, отже, розвивається мислення й мовлення дітей.

2.           Розвиток мовлення, його сигніфікативної, комунікативної й регулюючої функцій.

3. Під час корекції розвитку та навчання дитини необхідно дбати про зміцнення її працездатності, уміння зосереджувати увагу й цілеспрямовано працювати: ставити перед собою мету, усвідомлювати способи її досягнення, адекватно оцінювати результати.

4. Потрібно розвивати навчальну мотивацію, бажання вчитися, віру дитини у власні можливості, що можливе завдяки усвідомленню й оцінці реальних досягнень.

Важливою умовою успішної корекції розвитку дитини є підтримання її активності та інтересу до виконуваної справи. Збуджує інтерес тільки те завдання, яке дитина може свідомо й успішно виконати. Водночас воно не повинно бути надто легким, таким, що не потребує жодних зусиль. Поступове нарощування складності завдань тренує інтелектуальні та вольові здібності дитини.

Корекційні прийоми навчання дітей із затримкою психічного розвитку.

Педагог загальноосвітнього навчального закладу при роботі з такими дітьми має використовувати такі прийоми:

–       оскільки основною характерною рисою дітей із ЗПР є недостатність знань про навколишній світ, то необхідно акцентувати увагу на розвитку у них спостережливості, досвіду практичної діяльності, формуванні навичок і вмінь самостійно оволодівати знаннями та користуватись ними;

–       виявити найбільш типові прогалини у знаннях з метою їх поступового заповнення для недопущення посилення відставання цих учнів від інших учнів класу;

–       знаючи про недостатню активність і несміливість дітей із ЗПР в оперуванні навіть наявними у них знаннями, максимально стимулювати їхню активність на уроках, підтримувати навіть незначні успіхи і акцентувати на цьому увагу інших школярів з метою створення навколо атмосфери позитивного і дружнього до них ставлення й постійної підтримки;

–       у процесі роботи враховувати недостатнє вміння засвоювати абстрактні знання; постійно, особливо на перших етапах навчання, використовувати наочність і докладне пояснення нових, навіть не досить складних алгоритмів;

–       враховуючи труднощі запам’ятовування і порушення працездатності у процесі виконання практичних завдань, додатково пояснювати навчальний матеріал, давати можливість виконувати завдання у повільнішому темпі, зменшувати їхню кількість, надавати додаткові запитання з метою глибшого розкриття змісту завдання, наводити вже відомі їм аналогії;

–       враховуючи труднощі орієнтування в завданні, використовувати поетапну інструкцію і поетапне узагальнення, поділяти завдання на складові, формувати вміння планувати свою діяльність у процесі його вирішення, словесно звітувати про виконання;

–       поступово підвищувати темп роботи і працездатність дитини;

–       незважаючи на емоційне вікове відставання цих школярів, ігрові прийоми у процесі їхнього навчання зменшувати поступово, не використовуючи при цьому різких заборон, а поетапно формуючи загальноприйняті прийоми навчальної діяльності;

–       підвищувати мотивацію навчальної і пізнавальної діяльності шляхом постійної підтримки і стимулювання, у випадку необхідності зменшувати кількість завдань, які даються на самостійне опрацювання[4].

Таким чином, застосування зазначених прийомів дасть можливість педагогам загальноосвітніх навчальних закладів підвищити ефективність навчання дітей із затримкою психічного розвитку

Рекомендації, які допоможуть педагогам у роботі з дітьми цієї категорії.

1.           Зосереджуйте увагу на сильних сторонах дитини і спирайтеся на них у процесі навчання. Водночас будьте готові до того, що доведеться поступово заповнювати прогалини у знаннях, уміннях і навичках дитини.

2.           Подавайте зміст навчального матеріалу невеликими частинами, використовуючи мультисенсорний підхід (слуховий, візуальний, маніпуляційний). Якомога більше повторюйте та закріплюйте вивчене.

3.           Заохочуюйте дитину, підтримуйте позитивну мотивацію навчання.

4.           Дещо сповільніть темп навчання, зважаючи на знижені психічну витривалість і розумову працездатність дитини. Будьте терплячими, якщо дитині потрібно пояснити чи показати щось багаторазово. Віднайдіть оптимальний варіант взаємодій з нею.

5.           Розчленовуйте завдання на окремі невеличкі частини. Якщо необхідно, виконання завдання слід поділити на етапи. Усні інструкції до кожного етапу давайте по одній, доки дитина не навчиться утримувати в пам’яті одразу декілька.

6.           Мовлення педагога має бути повільним, розміреним, емоційно виразним, складатися з коротких та зрозумілих речень.

7.           Усне опитування слід проводити на місці, не викликаючи учня до дошки, а також не слід починати опитування саме з цих дітей. Якщо дитина боїться усних відповідей, її краще опитати після уроку.

8.           Практикуйте прикладне застосування набутих дитиною знань, при поясненні нового матеріалу спирайтесь на їхній досвід

9.           Спільно з дитиною поетапно аналізуйте виконання завдання.

10.       Урізноманітнюйте навчальну діяльність, однак забезпечуйте плавний перехід від одних видів діяльності до інших.

11.       Завдання мають відповідати можливостям дітей і виключати відчуття стійких невдач.

12.       Надавайте дітям достатньо часу для виконання завдання та практичного застосування нових умінь і навичок, водночас надто тривале виконання однієї вправи може стомити їх.

13.       Не перекладайте подолання проблем у навчанні виключно на батьків. Допомагайте їм усвідомлювати найменші успіхи дитини та закріплювати їх. Діти із труднощами в навчанні потребують не авторитарних підходів у сімейних стосунках, а виваженого, доброзичливого ставлення.

Висновки. Корекційне навчання є необхідною умовою запобігання можливим ускладненням розвитку та умовою ефективного освітнього впливу, завдяки якому дитина із ЗПР набуває знань, умінь і навичок.

Корекційне навчання рекомендується будувати відповідно до таких положень:

–                   перебування дитини з труднощами в навчанні в комфортному психологічному кліматі з максимальним наповненням класу від 9 до 12 учнів, що дасть змогу учителю реалізувати принцип індивідуалізації навчання на всіх етапах уроку;

–                   корекційна спрямованість всіх навчальних предметів, розвиток пізнавальної сфери, інтелектуальних умінь і навичок, розвиток усної та писемної мови, формування навчальної мотивації, навичок самоконтролю й самооцінки;

–                   комплексна взаємодія з дитиною, з метою переборення негативних тенденцій розвитку, вчителя, психолога, дефектолога, логопеда, соціального педагога.

Таким чином, діти із ЗПР можуть реалізувати свій потенціал індивідуального, особистісного, соціального розвитку за умови вчасно розпочатого і адекватно організованого освітнього простору, що забезпечить задоволення як загальних потреб на рівні дітей, що нормально розвиваються, так і особливих освітніх потреб, заданих специфікою порушення психічного розвитку.

Список використаних джерел та літератури

1.            Бондар В. І. Проблеми корекційного навчання у спеціальній педагогіці : навч. посіб. К. : Наш час, 2005. 176 с.

2.            Діти з порушеннями психофізичного розвитку // Психолог дошкілля. 2009. №1. С. 45–46.

3.            Ілляшенко Т.Д., Бастун Н.М., Сак Т.В. Діти із затримкою психічного розвитку та їх навчання. К., 1997. С. 128.

4.            Колупаєва А.А., Савчук Л.О. Діти з особливими потребами та організація їх навчання. К.: 2011. 274 с.

5.            Матвєєва М.П. Корекційна робота в системі освіти дітей з вадами розумового розвитку: навчально-методичний посібник Кам’янець-Подільський державний університет. 2008. 204 с.

6.            Матвєєва М.П. Основи корекційної педагогіки: навчальний посібник / Матвєєва М.П., О.В. Гаврилов, Миронова С.П. / за заг. ред. С.П. Миронової. Кам’янець-Подільський державний університет. 2010. 264 с.