Світлана Карпенко, Наталія Кобилянська, Катерина Краєвська ФОРМУВАННЯ ТОЛЕРАНТНОСТІ ДО ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ ЯК УМОВА СОЦІАЛІЗАЦІЇ

Світлана Карпенко,

Наталія Кобилянська,

Катерина Краєвська

ФОРМУВАННЯ ТОЛЕРАНТНОСТІ ДО ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ ЯК УМОВА СОЦІАЛІЗАЦІЇ

У статті розкрито поняття «толерантність» та «толерантне середовище». Виділені основні функції та рівні толерантності, які визначають міру особистісного сприйняття педагогами та здоровими дітьми інклюзивного навчання дітей з особливими освітніми потребами. Викладено основні способи формування толерантності для дітей різних вікових категорій.

Ключові поняття: інклюзія, інклюзивна освіта, толерантність, діти з особливими освітніми потребами, інклюзивне навчання.

Постановка проблеми. За останній час в нашій країні збільшився інтерес до спільного навчання учнів з різними потребами в одному освітньому середовищі. На державному рівні приймаються законодавчі акти та положення, які забезпечують і гарантують отримання якісної освіти учнями з особливими освітніми потребами. У Наказі Міністерства освіти і науки України від 01. 10. 2010 № 912 «Про затвердження Концепції розвитку інклюзивного навчання» зазначено, що «успішне запровадження інклюзивного навчання дітей з особливими потребами потребує вирішення завдань на державному рівні, а саме: формування нової філософії державної політики щодо дітей з особливими освітніми потребами, удосконалення нормативно-правової бази у відповідності до міжнародних договорів у сфері прав людини, реалізації та поширення моделі інклюзивного навчання дітей у дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладах».

Необхідність запровадження інклюзивної освіти пов’язана, насамперед, з тим, що число дітей, які потребують корекційного навчання, неухильно зростає. Нині в Україні дітей, що потребують корекції фізичного, або розумового розвитку становить понад 12 % від загальної кількості дітей у країні. Принципом інклюзивної освіти є створення спеціальних умов для навчання дітей з особливими освітніми потребами та толерантне ставлення соціуму до них. Наразі актуальною проблемою є неготовність однолітків, їх батьків та педагогів взаємодіяти із такими дітьми. Тому формування толерантності освітнього середовища у інклюзивному навчальному закладі є важливим завданням для педагогів та психологів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемами інклюзії цікавилися багато вітчизняних (Н. Ворон, І. Звєрєва, А. Мудрик, Ю. Найда та інші) і закордонних (Т. Міттлер, Т. Лорман, Д. Роза, Д. Харві та інші) вчених.

У їхніх роботах увага зверталася на проблему здобуття освіти дітьми з особливими освітніми потребами, а також необхідність формування у педагогів толерантності стосовно цих дітей. Педагогічні ідеї формування толерантної особистості присутні в багатьох роботах видатних педагогів минулого (А. Макаренко, Й. Песталоцці, В. Сухомлинський, К. Ушинський та інші). У сучасній науці ідеї толерантності реалізуються у педагогіці співробітництва (Ш. Амонашвілі, О. Ільїна, В. Шаталов та інші) педагогіці ненасильства (А. Козлова, В. Сітаров та ін.) та безпосередньо у педагогіці толерантності (М. Боритко, Г. Палаткіна, та ін.).

У педагогіці поняття «толерантність» визначається як така риса особистості, яка проявляється в готовності приймати людину такою, якою вона є і взаємодіяти на засадах згоди і порозуміння і знаходить виявлення у повазі й визнанні рівності, прагненні до порозуміння з іншими, уникнення тиску і домінування. [1, с. 6–10]

У теорії сучасного наукового знання існують різні підходи до розуміння поняття «толерантність». З точки зору філософії толерантність є, як готовність постійно і з гідністю сприймати особистість, як терпіння та примирення. У політичному контексті толерантність зосереджена на повазі до свободи іншої людини, її думок, поглядів. З точки зору соціології «толерантність» розглядається як милостивість та прихильність до інших.

Все ж таки, незважаючи на цікавість до цієї проблеми, варто зазначити, що в Україні цілеспрямованих досліджень з проблеми формування толерантного ставлення до дітей особливими освітніми проблемами зустрічаєш досить небагато.

Мета: розглянути принципи і методи формування толерантного ставлення до дітей з особливими освітніми потребами, як умова їх соціалізації.

Виклад основного матеріалу. З кожним роком в нашій країні зростає кількість дітей з вадами розвитку. Не так давно міжнародна спільнота запропонувала використовувати для дітей із психофізичними порушеннями термін «діти з особливими освітніми потребами». До таких дітей відносяться діти, які мають порушення слуху, порушення зору, порушення опорно-рухового апарату, порушення мовлення, затримка психічного розвитку та розумова відсталість.

Діти з особливими освітніми потребами за своєю поведінкою дуже відрізняються як один від одного, так і від усіх інших. Конституція України та Закон «Про середню освіту» гарантують усім однакове право на освіту незалежно від статі, національності, стану здоров’я, раси, місця проживання й інших обставин. Зважаючи на це, дуже важливо зосередити увагу на дотриманні рівних можливостей усім дітям у класі. Всі ці права можна реалізувати в усіх державних навчальних закладах. Протягом багатьох років в Україні більша половина дітей з обмеженими можливостями навчалися у спеціальних закладах. Проте ситуація поступово змінюється, уряд все більшу увагу звертає на питання забезпечення рівного доступу до якісної освіти дітям з особливими освітніми потребами та створення їм комфортних умов для навчання.

Важливим показником розвитку нашого суспільства є турботливе й милосердне, гуманне та толерантне ставлення до дітей з особливими освітніми потребами. Їхні проблеми є завжди актуальні не зважаючи на те, що держава намагається їх розв’язувати.

Розглядаючи поняття «толерантність» психологи вирізняють такі функції: [2, c. 10–14]:

мотиваційна – спонукає прийняти багатоманітність дійсності, сприйняти індивідуальність іншої людини, включає інтерес до позицій інших людей, прагнення до розширення контактів, діалогів, до конструктивної взаємодії з оточуючими;

інформаційна – дозволяє отримати повноцінну інформацію про думки, позиції, ставлення інших людей, про ситуацію у різних ракурсах;

регулятивна – впливає на встановлення і підтримання взаємин з оточуючими, дозволяє їх поглибити та стабілізувати;

адаптивна – дозволяє пристосуватись до нових умов діяльності, до своїх партнерів, сформувати стійке позитивне ставлення до співпраці.

Це свідчить про те, що на розвиток толерантності у особистості впливають різноманітні фактори. У результаті вирізняють кілька рівнів толерантності. [3, с. 288–297]

На першому рівні толерантність проявляється як терпимість. Терпимість є вираженням емпатії, і не породжується загрозою, зовнішнім тиском, наслідуванням. При цьому терпимість слід розглядати з уповільненою реакцією, байдужістю, нерішучістю.

Другий рівень – готовність до взаєморозуміння і розуміння інших на основі загальнолюдських цінностей, а також права на власну думку.

Третій рівень – рівень критичного діалогу й розширення власного досвіду за рахунок критичного осмислення різних позицій.

Проблема толерантності набуває великого значення у зв’язку з розвитком в нашій країні інклюзивної освіти, саме в рамках якої відбувається включення дітей з особливими освітніми потребами в освітнє середовище і адаптація в ньому. Кожна людина упродовж свого життя налагоджує різні соціальні стосунки, оскільки ці стосунки є невід’ємною складовою нашого життя. Більша частина дітей налагоджує дружні стосунки з своїми ровесниками природним шляхом. Дітям легше вступати у нормальні дружні стосунки в тому середовищі, де ці взаємини цінуються й заохочуються. Завдяки контактам з друзями діти розвиваються соціально та емоційно, в них формується самоповага, вони вчаться жити у злагоді з людьми. Саме тому в інноваційному навчальному закладі педагогу потрібно створити такі умови, щоб кожна дитина почувала себе комфортно, незалежно від її індивідуальних особливостей.

У центрі уваги потрібно поставити фізичне, психічне й моральне здоров’я дітей. Необхідно, щоб усі діти відчували себе повноправними та цінними членами колективу. Це почуття належності є надзвичайно важливе. Виховання толерантності в інклюзивному середовищі має бути спрямоване на протидію впливу, що викликає почуття страху та жалю. Інклюзивна освіта, яка набуває обертів в освітньому просторі нашої держави, дає змогу не лише отримати освіту для дітей з особливими потребами й організовувати спільне навчання, й сформувати культуру стосунків, завдяки створенню «здорових» взаємин між дітьми незалежно від фізичних, психологічних, соціальних та інших відмінностей. Тому впровадження інклюзивної освіти у загальноосвітні навчальні заклади дозволить створити модель освітнього процесу, що базуватиметься на досвіді толерантних стосунків учасників навчально-виховного процесу.

Пристосування дітей з вадами розвитку є досить важкою через ряд причин: дуже часто це негативне ставлення до них у суспільстві, неприйняття їх однолітками, ізольованість, несприйняття. Ці фактори призводять до того, що такі діти відчувають свою непотрібність, і як наслідок це утруднює їх входження в соціум. Дуже важливо при організації інклюзивного навчання у класі є недопустимим і упередженим зверхнє ставлення до будь кого із дітей з особливими освітніми потребами. Там, де існує сприятлива атмосфера, доброта, чуйність – там існує шлях до порозуміння. Виховуючи толерантність у дітей – ми створюємо шлях до співпраці, демократичних стосунків між дітьми.

Досягти результативності педагогічної діяльності з дітьми з особливими освітніми потребами можна лише тоді, коли складовою частиною навчального процесу будуть толерантність, доброзичливість справедливість і повага до людей.

Вчителі мають показувати дітям позитивну, соціальну поведінку. Вчитель на власному прикладі має показувати повагу і сприйняття дитини з особливими освітніми потребами як індивідуальність, то і діти будуть діяти аналогічно. Тому що наші вчинки говорять більше за слова. Будь-які вчинки педагога впливають на дітей в тій, чи іншій мірі.

Однією зі складових завдань роботи працівників навчального закладу є вчити дітей співчувати і налаштовувати на ідеї соціальної справедливості. Маємо звернути увагу на те, що у всіх дітей є власні інтереси, здібності, якими вони можуть поділитися з іншими (наприклад вправа «Мій портрет у променях сонця», «Мої слабкі і сильні сторони»).

Завданням вчительського колективу – звертати увагу на такі чесноти як мужність, терпимість, людська доброта, відданість. Саме звідси і пішли ознаки толерантної особистості: терпіння, уміння вислухати інших, здатність до співпереживання, уміння стати на місце іншої людини.

Методика виховання толерантності ґрунтується на знанні індивідуальних особливостей дітей, взаємин між дітьми у колективі. Після того, як психолог чи педагог проаналізує певну ситуацію, він здійснює пошук ефективних форм виховання в дітей толерантності, визначають конкретний зміст цієї роботи.

Виховання толерантності розпочинається у дітей молодшого шкільного віку з прояву дружелюбності у своєму оточенні, нетерпимого ставлення до насильства, зла, жорстокості, брехливості, ввічливості та поваги у відносинах з іншими людьми, почуття відповідальності. На цьому етапі починають діти взаємодіяти один з одним у колективі, до якого прийшли діти з різних сімей, з різними навичками, інтересами, з різним життєвим досвідом. Для ефективного навчання потрібно звести ці суперечності до якоїсь загальної основи.

У середніх класах більшу увагу звертаємо на розвиток таких почуттів, як взаємодопомога, взаємоповага, чуйність до горя інших людей, прояви милосердя до таких людей, які потребують їхньої допомоги. Так, як саме в цей період формується світоглядна картина підлітка. Людина знаходить шляхи і способи адаптації в дорослому середовищі. Саме у підлітковому віці формуються деструктивні стереотипи поведінки, відбувається різний сплеск гормональної активності. Проводячи роботу з підлітком, потрібно спиратися на те, що цей вік є проміжним між дитинством і дорослість і провідною діяльністю є спілкування, авторитетом є друзі.

Процес формування міжособистісної толерантності старшокласників складається з п’яти етапів: пошуково-теоретичний, констатувальний, формувальний, рефлексивний, діагностичний.

Для формування толерантності у старшокласників потрібно надавати перевагу таким формам діяльності як тренінги, бесіди, диспути, дискусії, проектування. На формування толерантності у старшокласників вливають як внутрішні, так і зовнішні чинники.

У старшокласників є важливим виховувати та розвивати такі якості, як справедливість у взаєминах з іншими людьми, здатність іти на компроміс, стати на захист старшого, поважати права інших, вміння не засуджувати інших.

У дослідженнях А. Колупаєвої показано те, що без відповідної педагогічної роботи сфера дитячих стосунків може бути де формальна, адже саме по собі інклюзивне навчання не розв’язує всіх проблем їхньої взаємодії. Тому важливим в роботі педагогів і психологів є здатність до регулювання взаємин між людьми. Успішність виконання даного завдання багато в чому залежить від психологічної схильності дітей до міжособистісних контактів. [4, с. 272] Наприклад, порушення діяльності зорового аналізатора призводить до труднощів у встановленні контактів з оточуючим (О. Литвак, Г. Нікуліна, Л. Сонцева та ін.). В інтегрованому колективі діти з порушенням зору часто займають позицію самоізоляції, відмови від боротьби з труднощами. При відсутності відповідного виховання ця увага проявляється в нетактовному розгляданні, або уникненні спілкування.

У дітей з порушеннями інтелекту характерне значне зниження, потреби у взаємодії з дорослими та однолітками (В. Бондар, С. Миронова, С. Рубінштейн та ін.).

У дітей з порушеннями слуху визначається обмеження можливостей їх вербального спілкування. У результаті недосконалими виявляються емоційна сфера, уявлення про поведінкову норму, що призводить до виникнення додаткових утруднень розвитку взаємин з однолітками (Т. Власова, С. Зиков, Ф. Рау).

У дітей з церебральним паралічем порушується формування особистості. Особистісна незрілість проявляється в наївності суджень, слабкій орієнтованості в побутових і практичних питаннях життя.

Незрілість масової комунікації відіграє вирішальну роль і в особистісному розвитку дітей з порушеннями мовлення. В таких дітей відзначається недорозвинення соціальної спрямованості, незрілість форм міжособистісної взаємодії, що спричиняє роз’єднання дитячого колективу (Р. Левін, Є. Соботович та інші). Специфічна поведінка аутичних дітей характеризується використанням примітивних форм контакту: їм подобається бігати разом з іншими дітьми, обіймати їх, штовхати, заглядати в очі, сміятися. Навіть найпростіші взаємини аутичних дітей з однолітками встановлюються зі значними труднощами.

Багато дослідників наголошують на важливості формування толерантного ставлення. Вони тлумачать це поняття, як готовність прийняти інших такими, якими вони є.

Освітня практика показує, що розв’язати ряд виховних задач можна саме завдяки впливу толерантного середовища: це таких проблем, як визнання унікальності кожної людини, її неповторності, формування міжетнічних непорозумінь.

Завданням створення такого середовища є:

- розвиток вольової сфери;

- виховання позитивного ставлення до людей;

- розвиток емпатії; розвиток навичок саморегуляції.

У дітей, які навчаються у інклюзивних класах потрібно створювати умови для рефлексії учням тих змін, які відбулися з реакції на ситуації та попрацювати над ними. Це неабияк впливає на формування толерантного ставлення до дітей з особливими освітніми проблемами.

В рамках інклюзивної освіти є формування в учнів навички прийняття та розуміння інших. Тут будуть доречні такі заняття для дітей та батьків як «Неповторність та унікальність кожної людини», «Я та інші», «Цінність життя», «Подорож у країну спілкування». Доцільно також використовувати відеолекторії, дискусії, мозковий штурм. З батьками дітей, які навчаються в інклюзивному класі можна проводити анонімне анкетування, про їх ставлення до дітей з особливими освітніми потребами.

Видатний педагог-гуманіст В. Сухомлинський особливу увагу звертав на специфіку роботи з дітьми, із заниженою здатністю до навчання, тобто дітей з особливими потребами. З такими дітьми треба працювати тонко, делікатно, з індивідуальним підходом. Ці діти не повинні відчувати своєї неповноцінності. Таких учнів В. Сухомлинський вважає найтендітнішими, найніжнішими квітами в безмежно різноманітному квітнику людства, адже не їхня вина в тому, що вони прийшли до школи кволими, з недостатньо розвиненою здатністю до розумової праці.

Висновок і перспективи подальших досліджень. З огляду на вищевикладене можна говорити про те, що шлях до толерантності – це серйозна інтелектуальна праця і психологічна напруга, бо він можливий лише на основі змін самого себе, своїх стереотипів, упереджень. Можна сказати, що найбільш сприятливою для формування толерантних міжособистісних стосунків у дитячому колективі інклюзивної школи є спільна діяльність дітей, яка має соціально та особистісно значущий зміст, в процесі якого учні накопичують досвід толерантного ставлення один до одного[5, с. 57–58]. Для цього можна використовувати всі види навчальної й позаурочної роботи, зміст яких націлений на формування моральних взаємин між людьми. Також у виховному процесі необхідно не лише ставити за мету формування толерантності, але й задавати дітям норми взаємин, що може бути реалізоване лише у толерантному середовищі.

Наприкінці слід зазначити, що толерантність у дитини набагато легше сформувати, якщо на допомогу педагогам прийдуть батьки. Саме тому з батьками здорових учнів необхідно проводити цілеспрямовану роботу та роз’яснювати їм важливість виховання в дітей толерантності. При цьому педагог має бути сам прикладом толерантного ставлення до інших.

Зазначимо, найбільш перспективними напрямами дослідження проблеми є розробка психолого-педагогічного забезпечення підготовки вчителів навчального закладу до інклюзивної освіти, зокрема, формування у них толерантного ставлення до дітей з особливостями психофізичного розвитку, розробка сучасних підходів до розвитку толерантної особистості.

Можна вважати, що проблема формування взаємин учасників освітнього процесу інклюзивної школи потребує подальших досліджень.

Список використаних джерел та літератури

1. Асмолов А. Г. Практическая психология и проектирование вариативного образования в России: от парадигмы конфликта – к парадигме толерантности // Психология образования: проблемы и перспективы: материалы междунар. Научно-практич. конф., Москва, 16–18 декабря 2004. М.: Смысл, 2004. С. 6–10.

2. Бондар В. Інклюзивне навчання як соціально-педагогічний феномен // Науково-педагогічний журнал Рідна школа. 2011. № 3. С. 10–14.

3. Дуткевич Т. В. Особливості соціально-перцептивного образу міжособистісного конфлікту // Проблеми сучасної психології: Зб. наук. пр. Камянець подільського національного університету ім. І. Огієнка, Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПНУ/ За ред. С. Д. Максименко, Л. А. Онуфрієвої. Вип. 8. Камянець-Подільський: Аксіома, 2010. С. 288–297.

4. Колупаєва А. А. Інклюзивна освіта: реалії та перспективи: Монографія. К.: Самміт–Книга, 2009. 272 с.

5. Щеколдина С. Д. Тренинг толерантности. М.: «Ось – 89», 2004. С. 57–58.