Наталія Мельник ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНКЛЮЗИВНОЇ ОСВІТИ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Наталія Мельник

ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНКЛЮЗИВНОЇ ОСВІТИ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

У статті розглядаються особливості інклюзивної освіти в системі дошкільного виховання. Здійснено огляд правового забезпечення, нормативно-правові та організаційні засади інклюзивної освіти дітей дошкільного віку. Гарантії законодавства, право на освіту дітей з особливими освітніми потребами, можливість отримання освіти на протязі усього життя. На основі правових та організаційних документів зроблено висновок про необхідність здійснення спеціальної роботи щодо підготовки фахівців інклюзивної освіти, важливість побудови системи інклюзивного супроводу.

Ключові слова: діти дошкільного віку, право на освіту, побудова системи психолого-педагогічного супроводу інклюзивної освіти.

Постановка наукової проблеми та її значення. Актуальність проблеми. Чисельність дітей які потребують розумової та фізичної корекції збільшується з року в рік. Необхідність на державному рівні пошуку можливостей для активізації розвитку інклюзивної освіти, дослідити правове підґрунтя, та важливість підготовки кваліфікованих фахівців в галузі інклюзивної та корекційної освіти.

Постановка проблеми. Соціально-економічні та політичні зміни, які відбуваються в Україні, гуманістичний характер суспільної свідомості змінюють ставлення щодо осіб, які потребують корекції психофізичного та фізичного розвитку. Одним із пріоритетних завдань державної політики є створення умов для їх повноцінної освіти, адекватно їх стану та здоров’я зокрема.

Вік дошкільного дитинства важливий тим, що є періодом коли закладаються основи навчальної діяльності, оволодіння культурними та соціальними навичками та активного розвитку пізнавальних можливостей. Тому потрібні глибокі дослідження, які б з точки зору правових засад висвітлили умови, форми, методи, принципи впровадження інклюзивної освіти в довкіллі, які сприятимуть зменшенню або подоланню психофізичних недоліків.

Серед широкого кола суб’єктів права на освіту наявні особи з особливостями психофізичного розвитку. Як правило, вони досить часто обмежені в спілкуванні із зовнішнім світом, своїми однолітками та дорослими, із природою, мистецтвом тощо.

В світі існує тенденція до зміни ставлення держави та суспільства до категорії людей з обмеженими можливостями від непорозуміння агресії до розуміння особливостей та необхідності інклюзивної освіти.

Конвенція про права дитини та Декларація про права інвалідів, ухвалені Генеральною асамблеєю ООН, серед пріоритетів визначають право дітей із психофізичними порушеннями на освіту, медичне обслуговування, професійну підготовку й трудову діяльність [5, c. 30–32].

Одним з основних завдань реалізації права на освіту дітей, які потребують корекції психофізичного розвитку, є створення умов щодо отримання освіти всіх дітей цієї категорії з урахуванням їхніх психофізичних особливостей.

Аналіз досліджень цієї проблеми. Останнім часом зростає кількість досліджень, у яких дошкільний етап дитинства розглядається в контексті проблеми реформування системи дошкільної освіти в умовах інклюзії (М. М. Малофєєв, О. В. Самсонова, Т. О. Соловйова, С. М. Сорокоумова, Н. Д. Шматко та ін.). Розвиваючи ідеї Л. С. Виготського про первинні та вторинні відхилення у розвитку, ці вчені обґрунтували думку про необхідність використання сенситивних періодів у становленні вищих психічних функцій. Зокрема, російськими ученими (Є. Л. Гончаровою, О. І. Кукушкіною, М. М. Малофєєвим, О. С. Нікольською, Т. В. Пелимською, Л. І. Солнцевою, Є. А. Стребелєвою, Н. Д. Шматко та ін.) розроблено та експериментально апробовано комплексні програми ранньої психолого-педагогічної корекції відхилень у розвитку та на цій основі ранній інклюзії дитини у соціальне та загальноосвітнє середовище. Крім того, включення вихованців у загальноосвітнє середовище у дошкільному віці сприяє вихованню покоління зі справжнім гуманним ставленням до інших людей, у тому числі із психофізичними порушеннями. Покликання педагога полягає у створенні умов для розвитку кожного вихованця з урахуванням його індивідуальних пізнавальних можливостей. Тому, чим раніше почнеться робота з дитиною, яка потребує корекції психофізичного розвитку, тим будуть вищі її шанси на адаптацію та соціалізацію у суспільстві.

Основним законом який визначає і закріплює право на освіту закріплене в Конституції України. Загальна декларація прав людини, прийнята Генеральною асамблеєю ООН у 1948 р., визначено, що кожна людина має право на освіту, яка повинна бути спрямована на повний розвиток людської особистості, збільшення поваги до прав людини й основних свобод, а також сприяти взаєморозумінню, терпимості (стаття 26).

Інклюзивна освіта – предмет уваги низки міжнародних (Загальна Декларація ООН про права людини, Декларація про права інвалідів, Конвенція ООН про права інвалідів, Конвенція ООН про права дитини, Саламанкська декларація) і нормативних документів нашої країни (Порядок організації інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах, Законах України «Про освіту, «Про дошкільну освіту», «Про охорону дитинства», «Про реабілітацію інвалідів в Україні» тощо).

Як показує практика їх втілення в життя вимагає внесення змін до існуючого правового забезпечення у частини впровадження інклюзивного супроводу дітей, які потребують корекції психофізичного розвитку[5, c. 30–32].

Мета статті – здійснити дослідження правових засад організації інклюзивної освіти дітей дошкільного віку.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження. Логічним продовженням ідей інтегративної освіти є інклюзивна освіта, під якою розуміємо процес забезпечення рівних прав на одержання освітніх послуг дітьми дошкільного віку з різним рівнем психофізичного розвитку за місцем проживання в сприятливих спеціальних умовах загальноосвітнього дошкільного навчального закладу (організаційне, матеріально-технічне, програмно-методичне й кадрове забезпечення навчально-виховного процесу).

Варто зазначити, що ідею інклюзивної освіти вперше підтримала Всесвітня декларація прав людини в 1948 р. і відображена вона у всіх міжнародних документах у сфері освіти [4, c. 26].

Найбільш важливим основоположним міжнародним документом із питань інклюзивної освіти є Саламанкська декларація «Про принципи, політику та практичну діяльність у сфері освіти осіб з особливими потребами» та програма «Рамки дій щодо освіти осіб з особливими потребами», які прийняті влітку 1994 р. Саламанкською конференцією «Освіта для осіб з особливими потребами: доступність та якість», що проводилась Організацією Об’єднаних Націй із питань освіти, науки й культури (ЮНЕСКО). Варто зазначити, що понад 300 учасників (представники 92 урядів і 25 міжнародних організацій) Саламанкської конференції заявили про необхідність реформування вітчизняної спеціальної освіти всім країнам [13, c. 11–13].

Уперше на міжнародному рівні Саламанкською декларацією проголошено основні принципи інклюзивної освіти:

1) право кожної дитини на якісну освіту, у тому числі й з обмеженими можливостями;

2) наявність у кожного вихованця унікальних особливостей, інтересів, здібностей і навчальних потреб;

3) необхідність розробки освітніх систем з урахуванням розмаїття цих особливостей та потреб [13, c. 11–13].

Принагідно зауважимо, що в Саламанкській декларації й «Рамках дій» визначено шляхи розвитку спеціальної освіти у ХХІ ст., зокрема, проголошено принцип уключеної освіти: звичайні освітні заклади повинні приймати всіх дітей незалежно від їхніх фізичного, інтелектуального, емоційного, соціального чи інших станів, створюючи умови на основі педагогічних методів, зорієнтованих на потреби дітей [11; 13].

Міжнародною спільнотою інклюзивна освіта розглядається не лише як право осіб з особливими потребами на підтримку і допомогу, але й підтверджене правовими документами, як загально людське поняття, що стосується всіх людей. Законодавчо визнані принципи інклюзивної освіти не зважаючи на відмінності та особливості. У резюме Всесвітньої доповіді з моніторингу «Освіта для всіх» (за 2006 р.) провідним напрямом діяльності зарубіжних країн є вироблення рівності й інклюзивних підходів: «Інклюзивна політика передбачає врахування культурного та мовного розмаїття, надання уваги дітям з особливими освітніми потребами, повсюдне прагнення щодо забезпечення гендерної рівності у всіх навчальних ситуаціях, а також зусилля, спрямовані на діяльність загальноосвітніх закладів за місцем проживання таких вихованців» [12].

Основними міжнародними законодавчими документами, на яких ґрунтується нормативно-правова база щодо освіти осіб, котрі потребують корекції психофізичного розвитку, ратифіковані Україною, є Декларація прав дитини (1959), Конвенція ООН про права дитини (1948), Декларація про права інвалідів (1975) та ін. Зокрема, ще в 1948 р. Організацією Об’єднаних Націй (ООН) у «Всезагальній декларації прав людини» проголошено, що діти мають право на особливу допомогу та піклування [6].

Конвенція ООН про права інвалідів (ратифікована Верховною Радою України 16 грудня 2009 р.) і Декларація про права інвалідів (1975), ухвалені Генеральною асамблеєю ООН, серед пріоритетів визначають право осіб з інвалідністю на освіту, медичне обслуговування, професійну підготовку та трудову діяльність. Зокрема, Конвенція ООН про права інвалідів (2008) уперше розглядає проблему їхньої реалізації не з позиції пристосування до суспільного життя, а його влаштування з урахуванням потреб та особливостей осіб із психофізичними порушеннями. У цьому документі, зокрема, зазначено, що для потреб реалізації права людей з інвалідністю на освіту без дискримінації й на основі рівності можливостей забезпечується інклюзивна освіта на всіх рівнях та освіта впродовж усього життя (статті 24–25). Привертає увагу наукова позиція Л. О. Савенка з акцентом на тому, що ратифікація Конвенції не потребуватиме одночасного виділення коштів на її реалізацію, оскільки передбачає розумне пристосування середовища та поступове досягнення нової реалізації економічних, соціальних і культурних прав інвалідів, стане поштовхом для суттєвого вдосконалення національного законодавства й покращення умов життя інвалідів [4, с. 22].

Декларація про права інвалідів спрямована на захист прав та інтересів осіб, які не можуть самостійно забезпечити повністю або частково потреби нормального особистого і/або соціального життя внаслідок вроджених чи набутих вад або своїх фізичних чи розумових здібностей [2].

Інклюзивна освіта реалізує повний розвиток людського потенціалу, почуття гідності й самоповаги, основних свобод і прав, розвитку особистості, талантів, а також розумових та фізичних здібностей у повному обсязі забезпечується на всіх рівнях протягом усього життя на підставі рівних можливостей без дискримінації. Що дає можливість людям обмеженими можливостями повноцінно брати участь у житті суспільства.

В Декларації прав дитини, проголошеній Генеральною асамблеєю ООН у листопаді 1959 р., стверджується, що дитина, яка є неповноцінною у фізичному, психічному або соціальному відношеннях, повинна забезпечуватися спеціальним режимом, освітою й піклуванням, необхідним, зважаючи на її особливий стан [6, c. 30–32].

Конвенція ООН про права дитини (1948) проголошує, що неповноцінна в розумовому або фізичному плані дитина має вести повноцінне та достойне життя в умовах, які забезпечують її гідність, сприяють почуттю впевненості в собі й полегшують її активну участь у житті суспільства (стаття 23), розвиток дитини є основною метою освіти, яка повинна забезпечувати формування її особистості, талантів, розумових і фізичних здібностей у їх найповнішому обсязі (стаття 29) [4, c. 6–26].

У 1990 р. у м. Джонтьєні (Таїланд) відбулася Всесвітня конференція «Освіта для всіх», що поклала початок міжнародному руху із забезпечення базової освіти для всіх дітей. У прийнятій на конференції Джонтьєнській декларації стверджувалося, що «всі діти й молодь світу із їх сильними та слабкими сторонами, їхніми надіями й очікуваннями мають право на освіту, а не в системі освіти є право на певних дітей. Тому система освітніх закладів повинна реформуватися таким чином, щоб задовольняти індивідуальні потреби дітей» [1, c. 22–23]. Ключовими аспектами Джонтьєнської декларації стали всезагальний доступ до навчання, сприяння забезпеченню рівності, розширення засобів і масштабів базової освіти, а також покращення умов для освіти та закріплення партнерських зв’язків [13, c. 11–13].

Найбільш сучасний підхід щодо реального забезпечення освіти для всіх осіб, які потребують корекції психофізичного розвитку, відображено в Дакарській декларації, прийнятій Всесвітнім форумом із питань освіти у 2000 р. Згідно з цим документом, усі загальноосвітні заклади з часом стануть «інклюзивно-орієнтованими», тобто будуть спроможні включити будь-яку дитину в навчально-виховний процес. Це передбачає не лише навчання осіб із психофізичними порушеннями разом зі здоровими однолітками, але й особливу культуру взаємодії в дитячому суспільстві з налагодженням і тісною співпрацею всіх вихованців. Декларація наголошує на необхідності цілеспрямованих дій держав із досягнення цілей тисячоліття в освітній галузі – забезпечення доступу до обов’язкової освіти до 2015 р., у тому числі й вихованцям з інвалідністю [1, c. 22–23].

У Гамбурзькій декларації про навчання дорослих (1997 р.) стверджується, що навчання протягом усього життя передбачає переосмислення змісту освіти з урахуванням фізичних і розумових недоліків. Тому відповідно до Саламанкської декларації потрібно всіляко сприяти інтеграції та доступу до освіти осіб із розумовими та фізичними порушеннями із застосуванням відповідних технологій навчання [1, c. 22–23].

Проблему розвитку інклюзивної освіти в якості основної теми розглянуто на 48-й сесії Міжнародної конференції міністрів освіти, яка відбувалась у Женеві під егідою ЮНЕСКО в листопаді 2008 р. [7].

Ратифікувавши основні міжнародні правові документи (Декларації ООН про права людини, про права інвалідів, Конвенцію ООН про права дитини), Україна взяла на себе зобов’язання з дотримання загальнолюдських прав, зокрема щодо здобуття якісної освіти дітьми з особливими освітніми потребами, у тому числі й із порушеннями психофізичного розвитку. Починаючи з 2009 р., у нашій державі активізувалася діяльність із приведення наявного законодавства у відповідність із вимогами Конвенції ООН про права інвалідів, в основі якої лежить соціальна модель розуміння інвалідності [11].

Наша країна, яка обрала стратегічний курс на побудову соціальної правової держави, інтегрованої у світовий економічний простір, на забезпечення гідного життя людини використовує міжнародні соціальні стандарти, головним принципом яких є її право на інтеграцію в суспільство. Тому існує потреба у виробленні нових підходів до здобуття ними освіти, що значною мірою задовольняли б потреби їхнього розвитку, покращували процеси абілітації та реабілітації, сприяючи інтеграції в суспільство. [12]

В Україні відбувається вдосконалення нормативної бази інклюзивної освіти (розроблено понад 50 нормативно-правових документів та інструктивно-методичних листів, концепцію інклюзивної освіти тощо). Вітчизняне визнання права на здобуття безкоштовної освіти всіма громадянами України, у тому числі й дітьми, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, в усіх державних навчальних закладах незалежно від стану здоров’я, створення умов для навчання відповідно до здібностей та інтересів кожного здійснено сучасною законодавчою сферою: на основі нормативних документів у галузі освіти, Законів України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», «Про дошкільну освіту», «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Про реабілітацію інвалідів в Україні», Указів Президента України, доручень Уряду [11]. Лист МОН « Щодо організації діяльності інклюзивних груп в закладах дошкільної освіти» від13.11.18року №1/9-697 [3]. Для задоволення освітніх, соціальних потреб, надання корекційно-розвиткових послуг у складі закладів дошкільної освіти на підставі письмового звернення батьків або законних представників особи з особливими освітніми потребами (засновники) в обов’язковому порядку утворює інклюзивні групи для виховання та навчання дітей з особливими освітніми потребами.

Діти з особливими освітніми потребами, що зумовлені порушеннями інтелектуального розвитку та/або сенсорними та фізичними порушеннями, мають право на першочергове зарахування до закладів дошкільної освіти (відповідно до Закону України «Про дошкільну освіту» із змінами, внесеними згідно із Законом України №2541-VIIIвід 06.09.2018) [3].

В постанові Кабінету Міністрів України від 12 липня 2017 р. № 545 Про затвердження Положення про інклюзивно-ресурсний центр визначає порядок утворення та припинення, основні засади діяльності, а також правовий статус інклюзивно-ресурсного центру.

Інклюзивно-ресурсний центр є установою, що утворюється з метою забезпечення права дітей з особливими освітніми потребами віком від 2 до 18 років на здобуття дошкільної та загальної середньої освіти, в тому числі у закладах професійної (професійно-технічної) освіти та інших закладах освіти, які забезпечують здобуття загальної середньої освіти, шляхом проведення комплексної психолого-педагогічної оцінки розвитку дитини (далі – комплексна оцінка), надання психолого-педагогічних, корекційно-розвиткових послуг та забезпечення їх системного кваліфікованого супроводу.

МОН є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики щодо діяльності інклюзивно-ресурсних центрів. Методичне та аналітичне забезпечення діяльності інклюзивно-ресурсних центрів здійснюють ресурсні центри підтримки інклюзивної освіти (далі – центри підтримки інклюзивної освіти).

У своїй діяльності інклюзивно-ресурсний центр керується Конституцією України, Конвенцією про права осіб з інвалідністю, Законами України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», «Про дошкільну освіту», іншими актами законодавства та цим Положенням.

Інклюзивно-ресурсний центр провадить діяльність з урахуванням таких принципів, як повага та сприйняття індивідуальних особливостей дітей, дотримання найкращих інтересів дитини, недопущення дискримінації та порушення прав дитини, конфіденційність, доступність освітніх послуг з раннього віку, міжвідомча співпраця.

 Засновниками інклюзивно-ресурсних центрів є представницькі органи місцевого самоврядування об’єднаних територіальних громад, районні, міські, районні у містах (у разі їх утворення) ради.

Інклюзивно-ресурсний центр є юридичною особою.

Інклюзивно-ресурсний центр має рахунки в органах Казначейства, самостійний баланс, бланк із своїм найменуванням.

Засновник розробляє та затверджує установчі документи інклюзивно-ресурсного центру відповідно до вимог законодавства, у тому числі цього Положення.

Інклюзивно-ресурсні центри утворюються з розрахунку один інклюзивно-ресурсний центр не більш як на 7 тис. дітей, які проживають на території об’єднаної територіальної громади (району), та не більш як на 12 тис. дітей, які проживають у місті (районі міста).

У разі коли кількість дітей, які проживають на території об’єднаної територіальної громади (району) або у місті (районі міста), перевищує відповідно 7 тис. та 12 тис., інклюзивно-ресурсний центр додатково залучає необхідних фахівців з урахуванням виявлених дітей відповідної нозології, які потребують психолого-педагогічного супроводу та надання психолого-педагогічних та корекційно-розвиткових послуг, згідно з пунктом 52 цього Положення.

У своїй діяльності інклюзивно-ресурсний центр підпорядковується засновнику. Структурні підрозділи з питань діяльності інклюзивно-ресурсних центрів органів управління освітою обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій (далі – структурні підрозділи з питань діяльності інклюзивно-ресурсних центрів органів управління освітою) здійснюють координацію діяльності інклюзивно-ресурсних центрів, контроль за дотриманням ними актів законодавства та цього Положення [8].

Чинне законодавство [8; 9; 11] гарантує право на освіту дітей з особливими освітніми потребами без дискримінації й на основі рівності можливостей, забезпечуючи інклюзивну освіту на всіх рівнях навчання протягом усього життя. Зокрема, відповідно до Конституції України та законодавства в галузі освіти, реабілітації, соціального захисту держава має забезпечити доступність якісної освіти відповідного рівня вихованців, які потребують корекції психофізичного розвитку, з урахуванням здібностей, можливостей, бажань та інтересів кожного [9, с. 6].

Пріоритетними завданнями державної політики в галузі реалізації права на освіту дітей, які потребують корекції психофізичного розвитку, є створення для них відповідних умов отримання освіти з урахуванням їхніх психофізичних особливостей. Основними напрямами такої діяльності є:

1) максимально раннє виявлення порушень у їхньому розвитку та організація корекційної роботи з ними (адже, як свідчить практика, своєчасне надання відповідної психолого-медико-педагогічної допомоги в дошкільному віці дасть змогу забезпечити корекцію основних порушень у розвитку дитини та її готовність до навчання у школі);

2) створення варіативних умов для отримання освіти дошкільниками із психофізичними порушеннями;

3) удосконалення нормативно-правової бази, що регламентує питання освіти дітей дошкільного віку, які потребують корекції психофізичного розвитку;

4) створення адаптованого середовища, яке б забезпечувало повноцінну інтеграцію та особистісну самореалізацію в процесі навчання дітей з психофізичними порушеннями (відповідні матеріально-технічні умови – пандуси, спеціально обладнані навчальні місця, а також реабілітаційне та медичне обладнання, освітні програми з урахуванням психофізичних можливостей таких дітей, спеціальна підготовка педагогічного персоналу тощо) [5, c. 30–32].

Сучасна дошкільна освіта впроваджує велику кількість різноманітних інноваційних технологій різного характеру, напрямків. Необхідно звернути увагу на зміст технологій розвитку та навчання дітей, фаховий рівень дорослого що працює з дітьми, які потребують інклюзивного розвитку.

У рамках реалізації Конвенцій про права дитини, Конвенції, указів Президента України Верховною Радою України 15 січня 2013 р. затверджено Закон України «Про внесення змін до законодавчих актів з питань загальної середньої та дошкільної освіти (щодо організації навчально-виховного процесу)», спрямований на реалізацію рівних прав кожної дитини, у тому числі з особливими освітніми потребами, на дошкільну освіту шляхом запровадження інклюзивного (інтегрованого) навчання в дошкільних навчальних закладах та повноцінний фізичний, інтелектуальний, моральний, естетичний розвиток шляхом організації ранньої корекційної роботи відповідно до здібностей та вподобань дитини, соціальну адаптацію [1, с. 22–23].

Висновки й перспективи подальших досліджень. Отже, накопичено вагому нормативно-правову базу що до розвитку інклюзивної освіти за кордоном та в Україні, яка гарантує право на освіту на основі рівних можливостей, забезпечуючи спеціальну освіту на всіх рівнях навчання протягом усього життя.

Шляхом залучення засобів масової інформації, інформаційних інтернет компаній необхідно формувати позитивну громадську думку про інклюзивну освіту. Як най ширше проводити правову просвіту між усіма членами суспільства, яка б сприяла виконанню законів, спрямованих на здобуття безперервної освіти дітей з особливими потребами, просування інклюзії, що гарантує дотримання права на освіту дітей які потребують розвитково-корекційного впливу на основі рівності можливостей.

Також потрібно створити необхідні умови для повноцінного навчання дітей з особливими навчальними потребами у навчальних закладах, включаючи спеціальну роботу щодо підготовки компетентних фахових кадрів, створення системи психолого-педагогічного супроводу, надання індивідуальної підтримки в ході здобуття освіти з урахуванням потреб дитини, забезпечити їм державну підтримку.

Список використаних джерел та літератури

1. Вісник проекту «Інклюзивна освіта для дітей з особливими потребами в Україні». Жовтень 2009 лютий, 2010. 35 с.

2. Декларація про права інвалідів URL: http://zakon2.rada.gov.ua

3. Лист МОН «Щодо організації діяльності інклюзивних груп в закладах дошкільної освіти» від13.11.18року №1/9-691: URL: https://mon.gov.ua/ua/npa/list-mon-shodo-organizaciyi-diyalnosti-inklyuzivnih-grup-v-zakladah-doshkilnoyi-osviti

4. Конвенція про права дитини // Нормативні документи. Для завідуючих ДНЗ / упоряд. Т. Т. Чала. Х.: Вид. група «Основа». 2007. С. 6–26.

5. Кузава І. Б. Американський досвід розвитку інклюзії у системі дошкільної освіти: матеріали міжнар. наук.-практ. конф. [«Проблеми та шляхи удосконалення педагогічних та психологічних наук»], (Львів, 8–9 лютого 2013 р.). Львів: ГО «Львівська педагогічна спільнота», 2013. С. 30–32.

6. Лист МОН «Щодо організації діяльності інклюзивних груп в закладах дошкільної освіти» від13.11.18року №1/9-691: URL:

https://mon.gov.ua/ua/npa/list-mon-shodo-organizaciyi-diyalnosti-inklyuzivnih-grup-v-zakladah-doshkilnoyi-osviti

7. Нормативні документи. Для завідуючих ДНЗ / упоряд.: Чала Тамара Тимофіївна. Х.: Вид. група «Основа», 2007. 528 с.

8. Постанова Про затвердження Положення про інклюзивно-ресурсний центр від 12 липня 2017 р. № 545 Київ http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/545-2017-п#n11

9. Про освіту: Закон України. URL: http://zakon.rada.gov.ua

10. Про реабілітацію інвалідів в Україні: Закон України URL: http://zakon.rada.gov.ua

11. Про створення умов щодо забезпечення права на освіту осіб з інвалідністю. Наказ МОН Україня № 691 від 2 грудня 2005 року URL: http://search.ligazakon.ua

12. Резюме Всемирного доклада по мониторингу «Образование для всех». Прочная основа. Воспитание и образование детей младшего возраста 2007. URL: http://unesdoc.unesco.org/images/0014/001477/147794r.pdf

13. Саламанкская декларация. Рамки действий по образованию лиц с особыми потребностями, принятые Всемирной конференцией по образованию лиц с особыми потребностями: доступ и качество. Саламанка. Испания, 7–10 июня 1994 г. Киев, 2000. 21 с.