Наталія Лавріненко ПСИХОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСОБИСТОСТІ БАТЬКІВ, ЯКІ МАЮТЬ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВОСТЯМИ ПСИХОФІЗИЧНОГО РОЗВИТКУ
Наталія Лавріненко
ПСИХОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСОБИСТОСТІ БАТЬКІВ, ЯКІ МАЮТЬ ДІТЕЙ З
ОСОБЛИВОСТЯМИ ПСИХОФІЗИЧНОГО РОЗВИТКУ
Психологи, педагоги, що працюють із дітьми з особливостями
психофізичного розвитку, вирішують чимало завдань стосовно дитини, та одночасно
їх робота спрямована на взаємодію з родиною. Тому знати особливості такої
сім’ї, розуміти те, що відчувають батьки допоможе педагогам, соціальним
педагогам, психологам більш ефективно організувати співпрацю з родиною, що
виховує дитину з особливими потребами.
Ключові слова: дитина з особливими потребами, особистісні психотипи,
стадії відчуттів.
Поява в родині
дитини з особливостями психофізичного розвитку функціонально деформує родину.
Це відбувається внаслідок колосального психологічного навантаження. Більшість
батьків, що потрапляють у стресову ситуацію, виявляються безпорадними. Їхнє
становище можна охарактеризувати, як внутрішню (психологічну) і зовнішню (соціальну)
безвихідь. Порушується здатність пристосування до соціальних умов життя. На
родину, у якої є дитина з особливостями психофізичного розвитку накладаються
медичні, економічні, психологічні, соціальні проблеми, що призводять до
погіршення якості її життя, виникнення сімейних і особистісних проблем. Не
витримуючи труднощів, що насипалися родина може самоізолюватися, втратити сенс
життя.
Виділяють
особистісні властивості батьків у таких сім’ях:
- емоційна сфера
характеризується проявленням страху, сорому, зневіри, злості та почуттям
відкинутості;
- на рівні
поведінки: безпорадність, поява утриманських настроїв у відношенні до держави
та соціуму, відкидання дитини;
- мислення членів
родини може характеризуватися зниженням критичності, пошуком »винного» у тому,
що сталося, слабкістю раціонального мислення.
Виявлений у дитини
дефект розвитку – завжди чинить сильний деформуючий вплив на психіку батьків,
тому що вони знаходяться у довгостроковій, психічно-травматичній ситуації. Як
наслідок – у них формуються особистісні порушення та спостерігається дисбаланс
емоційних станів і реакцій.
Перші дослідження
проблем емоційної сфери батьків які мають дітей з особливими потребами, належать
зарубіжним авторам. Так, М. Стоун описав проблеми сімей, які виховують
дитину з порушеннями психофізичного розвитку, визначив види стресів таких
родин, виділивши насамперед фінансовий, емоціональний, фізичний (9). У
зарубіжній літературі зазначається, що кожна сім’я, яка виховує «особливу»
дитину, відчуває хронічний стрес (S. Harris, M. Power). Вплив хронічного стресу
викликає депресію, дратівливість, емоційну напруженість у матері (M. De Myers, Z. Wolf). Практично всі батьки незалежно від діагнозу дитини проходять такі стадії
відчуттів.
Перша стадія –
шок. Вона характеризується станом розгубленості й хаосу, виникає почуття
власної неповноцінності, безпорадності, агресії, заперечення. Батьки не
розуміють, що сталося, і намагаються абстрагуватися від реальної дійсності:
сльози, втрата сну і апетиту, занепад сил, зниження здатності до раціонального
мислення, концентрації уваги. Іноді батькам здається, що їхнє життя – просто
поганий сон, що лікарі помилилися. У цей період вони можуть відмовитися
обговорювати діагноз дитини, перестати спілкуватися з родичами та друзями. Перебуваючи
у важкому емоційному стані, молоді мами перестають за собою стежити, з ними
дуже важко обговорювати те, що трапилося. Часто вони задають фахівцям одні й ті
ж питання про свою дитину і не «чують» відповідей на них.
Друга стадія –
розуміння. Після того, як шок поступово проходить, батьки починають
усвідомлювати і розуміти діагноз. Дитина буде відділена від інших своїм
дефектом. І до постановки діагнозу батьки були неспокійні: підозрювали,
відчували стан від надії до відчаю. Тепер батьки відчувають не тільки горе,
сором, образу, а й страх: як вони зможуть виховувати таку дитину. Дивлячись на
неї, вони плачуть, що позначається і на дитині: вона має сумний і нещасний
вигляд. Батьки хочуть знати причини хвороби, щоб перенести свій гнів і образу
на «винного». Якщо винуватця знайти неможливо, батьки починають звинувачувати
себе, виробляючи тим самим у собі почуття провини. Означені відчуття на цій
стадії – нормальне явище. Усе це проходить, якщо з’являється розуміння і батьки
можуть розповісти про свої відчуття лікарю, психологу, родичам, друзям.
Третя стадія –
«захисна відмова». На цій стадії батьки намагаються вирватися з полону
неприємних переживань, заперечують факт хвороби. Їх дитина хвора – це поганий
сон, вранці вони підходять до ліжечка дитини з надією, що сон пройшов і дитина
здорова. Інколи починаються пошуки лікарів, які спростують діагноз дитини або
дадуть чудодійні ліки, що зможуть її вилікувати. На жаль, на цій стадії може спостерігатися
лише втрата часу.
Четверта стадія –
прийняття діагнозу. На цій стадії батьки починають міркувати по іншому: Отже,
наша дитина хвора і так буде завжди; з цим нічого не можна зробити. Але ми
можемо постаратися, щоб вона виросла хорошою і щасливою людиною. Ми повинні
зібрати всі сили, щоб допомогти малюкові не відчувати себе обділеним,
скривдженим і неповноцінним.
П’ята стадія – конструктивні дії. На цій стадії у батьків та їх дитини
змінюється стиль життя. У них з’являється нова
мета – виховати хвору дитину так, щоб вона виросла щасливою людиною,
особистістю. Батьки відчувають, що в житті з’явився новий сенс, життя стало насиченим та цікавим. У цей період вони
дізнаються багато невідомого і при цьому змінюються самі: тепер є мета –
допомагати дитині, щоб досягти певних результатів.
Із народженням
дитини з порушеннями розвитку вся сім’я
занурюється у переживання психологічної кризи (переживання горя), про
особливості якого слід пам’ятати персоналу, що
здійснює медичний чи психолого-педагогічний супровід. Для здійснення
психологічного супроводу виникає потреба психологічного вивчення особливостей
особистісних порушень, що виявляються у батьків хворих дітей, і їх впливу на
останніх.
Життєві орієнтації
матері та батька деформуються по різному. Під впливом сильних психічно-травматичних
факторів: народження хворої дитини, проблеми в її вихованні та навчанні,
труднощів спілкування з нею – особистість матері може зазнавати значних змін.
На думку В. Вишневського, негативні емоційні переживання матерів можуть
трансформуватися в невротичний розвиток особистості й суттєво порушити її
соціальну адаптацію [3]. У матерів наявні різні
психологічні та психосоматичні проблеми, а саме вираженого афекту туги,
синдрому тривожної депресії, виснаження та сильної втоми, неврозів, головного
болю, нудоти, коливань артеріального тиску, порушень менструального циклу,
частих застуд та алергій, серцево-судинних та ендокринних захворювань тощо [3].
Матері дітей з особливими потребами знаходяться з ними постійно. Вони часто
жаліються на велику кількість щоденної роботи, пов’язаної з дитиною, що призводить до підвищеного фізичного та морального
навантаження, перевтоми. Для таких матерів характерна занижена самооцінка. Вони
втрачають радість життя, відмовляються від подальшої професійної кар’єри.
Життєві обставини переживають як почуття неможливості реалізації особистих
планів, втрати інтересу до себе як до жінки та особистості.
У батьків дітей з
особливими потребами найчастіше спостерігається інша тенденція: батько не
приймає таку дитину і поступово віддаляється від родини. Він холодно ставиться
до дитини, відмовляє їй у любові та підтримці.
Таке відношення до
дитини з боку батька травмує матір, занижує її самооцінку, сприяє формуванню
невротичних рис особистості та психосоматичних захворювань. Те, що батько не
приймає дитину стає причиною відчуження жінки від чоловіка. Жінка прагне заповнити
своїм материнським теплом відсутність любові та турботи з боку батька.
Присвятивши своє життя дитині, вона поступово віддаляється від чоловіка, що
призводить до розпаду подружніх відносин та розлучення.
Дослідження
говорять про наявність трьох типів батьків, що мають дітей з особливими
потребами: невротичний, авторитарний та психосоматичний, яким властиві
специфічні індивідуально-типологічні характеристики [2].
1. Батьки
авторитарного типу.
Ці батьки
характеризуються активною життєвою позицією, вони у всьому прагнуть керуватися
власними переконаннями. Поради родичів та спеціалістів для них не стануть
вирішальним аргументом. Такі батьки мають стійке бажання знайти вихід із
положення, що склалося, подолати проблеми та полегшити стан дитини. Вони витрачають
свої сили на пошуки кращого лікаря, хорошої лікарні, найкращого методу
лікування. Вони звертаються до хороших вчителів, знаменитих екстрасенсів та
народних цілителів. Їх зусилля спрямовані на подолання перешкод, що виникають.
Саме батьки авторитарного типу організовують батьківські організації та
встановлюють тісні контакти з аналогічними батьківськими організаціями за
кордоном. Ці батьки прагнуть вирішити проблему в цілому. Їхня мета:
оздоровлення, навчання та соціалізація дитини.
Однак, авторитарні
батьки часто висувають нереальні вимоги до своєї дитини, не розуміючи наявних
можливостей. Певна частина таких батьків схильна не помічати особливості
розвитку своїх дітей. Вони вважають, що спеціалісти ставлять їх дитині завищені
вимоги. Спеціалістам буває важко спілкуватися з такими батьками, тому що вони
схильні протиставляти себе соціальному середовищу і не погоджуватися з
суспільною думкою.
Свої емоційні
переживання проблеми вони спрямовують на інших у вигляді скандалів, агресії та
криків.
Авторитарні батьки
схильні занадто опікати своїх дітей, не даючи їм можливості навчитися
відповідати за свої дії і за своє життя. Вони часто не враховують справжні
інтереси і потреби своїх дітей (навіть, у питаннях вибору професії), так як
звикли керуватися тільки своєю думкою.
2. Батьки
невротичного типу.
Такому типу
батьків властива пасивна особистісна позиція виправдання власної бездіяльності
щодо розвитку дитини та нерозуміння того, що деякі недоліки, які виникають у
неї, вторинні і є результатом уже не біологічного дефекту, а власної
особистісної неспроможності матері. Прагнення захистити дитину від усіх
проблем, навіть тих, які вона може вирішити власними силами. Такі батьки у
взаєминах з дитиною – непослідовні, невимогливі, поступливі. Внаслідок чого у
них часто виникають труднощі в питаннях слухняності дитини.
В особистості
таких батьків найчастіше переважають тривожні, недовірливі, депресивні риси.
Вони схильні уникати складних життєвих ситуацій та рішень, відмовляються дійсно
вирішувати проблеми, що виникають. По відношенню до дитини вони демонструють
підвищену тривогу, постійно побоюються, що можуть нашкодити їй. Це передається
дитині та може стати причиною формування у неї невротичних рис характеру. Такі
батьки, через власне безсилля, не спроможні побачити майбутнє своїх дітей
позитивним. Воно їм уявляється безперспективним і трагічним. Життя вони
сприймають як нещасливе, загублене народженням дитини з особливими потребами.
Матері такого типу відчувають, що вони не змогли реалізуватися ні в родині, ні
в професії. Свої емоційні переживання, що пригнічують їх психіку, вони проявлять
назовні у вигляді істерик та сліз.
3. Батьки
психосоматичного типу.
У них проявляються
риси властиві батькам як першого так і другого типу. Їх емоційний стан швидко
змінюється: то радість, то депресія. У деяких із них добре помітна тенденція
домінувати, але вони не влаштовують скандалів та в більшості випадків ведуть
себе коректно.
Проблеми з дитиною
нерідко приховуються від сторонніх, переживаються у собі. Такий тип реагування
на проблему впливає на здоров’я та психіку, а
також спричиняє психосоматичне порушення.
Ці батьки прагнуть
присвятити своє життя та здоров’я дитині. Усі
зусилля спрямовані на те, щоб надати їй допомогу. Матері психосоматичного типу
увесь свій час присвячують дитині, максимально напружуючи, виснажуючи себе. Цим
батькам властиво жаліти та гіперопікати дитину.
Психосоматичні
батьки, так як і авторитарного типу, прагнуть знайти для своєї дитини кращих
спеціалістів. Часто вони самі стають такими, активно беруть участь у діяльності
дитячих освітніх закладів, отримують освіту, змінюючи професію відповідно
потребам дитини. Деякі з них стають видатними спеціалістами в даній галузі.
Психологічні
особливості батьків дітей з особливими потребами розрізняють також залежно від
категорії до, якої вони належать. Психічно-травматичним фактором є комплекс
психологічних, сенсорних, мовленнєвих, рухових та емоційних розладів, що
характеризують ту чи іншу категорію дітей. Виразність порушень, їх складність,
тривалість і незворотність теж, значною мірою, впливає на глибину батьківських
переживань та їх особистісну деформацію.
Значною мірою на
психологічні особливості батьків впливає наявність або відсутність зовнішніх
проявів порушень здоров’я у їх дитини. Можна говорити про дві великі групи
батьків.
Діти батьків
першої групи мають зовнішні непомітні порушення здоров’я (наприклад, соматичні
захворювання, хвороби суглобів) .Під час навчання в загальноосвітніх закладах
добре адаптуються, навчаються та спілкуються зі здоровими ровесниками.
Діти батьків
другої групи мають виражені зовнішні порушення – це, наприклад, опорно-рухові
порушення (ДЦП, деформація рук), розумова відсталість. Такі діти адаптацію до
навчання проходять досить важко, їх знання з предметів часто низькі, а спілкування
з ровесниками обмежене.
Найбільш
травматичними для психіки батьків є зовнішні порушення. Батьки як першої так і
другої групи хвилюються з приводу соціальної адаптації їх дітей в основних
сферах: професійній та сімейній. Але уявлення батьків з приводу професійних
перспектив їх дітей значною мірою відрізняються. Якщо батьки першої групи
більше вірять в успіх, досягнення, перспективи своїх дітей, то у батьків другої
групи переважають уявлення, пов’язані з пристосуванням їхніх дітей до існуючих
умов, і тривога з приводу можливого невдалого професійного та сімейного
майбутнього.
Усвідомлюючи
вирішальну роль батьків у розвитку дитини з особливостями психофізичного
розвитку, можна дійти висновку, що успіх дитини у значній мірі залежить від
сімейного благополуччя, участі батьків у її фізичному та духовному становленні,
розмаїтті виховних впливів.
Цілеспрямований
психологічний вплив якісно змінює роль батьків. Вони активно включаються в
психолого-корекційний і, водночас, виховний процес щодо власної дитини. Усе це
спричиняє позитивний вплив на формування адекватних батьківсько-дитячих
контактів. Своєчасно надана психолого-педагогічна допомога оптимізує особистісний
розвиток дитини і сприяє усуненню психологічних проблем у самих батьків.
Список використаних джерел та літератури
1. Горецька О. Психологічні особливості ставлення батьків
до дітей з особливими потребами. // Освіта регіон. 2013. №2.
2. Солнцева В. А. Психологические особенности родителей
детей с ограниченными возможностями здоровья URL:
3. Пінюгіна К. Психологічна характеристика особистості
батьків, які мають дітей з особливостями психофізичного розвитку // Нова
педагогічна думка. 2015. № 1 (81).
Коментарі
Дописати коментар