Наталія Осадчук ПСИХОЛОГІЧНА ПІДТРИМКА ПЕДАГОГА В ПРОЦЕСІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНКЛЮЗИВНОГО НАВЧАННЯ

Наталія Осадчук

ПСИХОЛОГІЧНА ПІДТРИМКА ПЕДАГОГА В ПРОЦЕСІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНКЛЮЗИВНОГО НАВЧАННЯ

Забезпечуючи психолого-педагогічний супровід дитини з особливими освітніми потребами в закладі освіти педагогічним працівникам необхідно навчитися помічати і визначати власний психоемоційний стан, регулювати його та підвищувати рівень самоефективності в роботі та повсякденному житті. Професійне вигоряння педагогів обумовлене не окремим чинником професії, а цілим її комплексом, сукупним впливом професії, її соціального статусу, престижу в суспільстві й особливостями професійної ситуації.

Ключові слова: психоемоційний стан, емоційне вигорання, заходи профілактики, саморегуляція, самоефективність, засоби профілактики, резилієнс.

Сьогодні система освіти зазнає значних реформ, які пов’язані зі змінами у постановці цілей, завдань та змісту освітнього процесу. Передусім зміни залежать від професійного розвитку спеціалістів, які саме будуть впроваджувати ці зміни через сучасні освітні технології, сучасні педагогічні дослідження. Це стало передумовою необхідності підвищувати та збагачувати рівень професійної компетентності вчителів, їх професійного розвитку та саморозвитку. Сучасний етап реформування освітніх напрямів педагогічної освіти передбачає необхідність зміни змісту та структури організаційно-методичного забезпечення, пошуку інноваційних підходів, активних форм і методів навчання. Робота вчителя у класі з інклюзивним навчанням належить до професій, що допомагають, оскільки його діяльність пов’язана з тісним спілкуванням з дітьми з особливими освітніми потребами, прийняттям їхніх індивідуальних особливостей, емоційним перенапруженням, гуманним ставленням до них, толерантністю, активною особистою участю, демократичністю, довірливістю та ін. Така діяльність вимагає великих психологічних і фізіологічних витрат, призводячи до емоційного, фізичного й розумового виснаження.

Недотримання правил екологічності своєї праці та вимог емоційної безпеки діяльності може призвести до порушень здатності педагога виконувати свої професійні обов’язки, до зниження задоволення собою, професією, життям, тобто, до професійного вигорання.

Професійне вигорання педагогів не пов’язано з віком безпосередньо. Воно зустрічається і у педагогів зі стажем роботи і у молодих фахівців. Якщо педагог працює у колективі з позитивним емоційним кліматом, комфортними умовами праці та має певну свободу творчого самовираження, то професійне вигорання може не актуалізуватись досить довго. У випадках, коли педагог, який працює з дітьми із складними порушеннями розвитку, він має уникати завищених вимог до себе та до дитини, оскільки затрачені ресурси можуть не призвести до бажаного результату, що є швидким кроком до розчарування у собі, своїй діяльності та призвести до професійного вигорання. Вчасна самодіагностика є основою культури здоров’я та турботи про себе самого педагога.

Стрес – це захисна реакція організму, спрямована на допомогу людині в подоланні складних життєвих ситуацій. Стресорами можуть бути фізичні та психічні подразники, реальні чи уявні. Людина реагує не лише на справжню фізичну небезпеку, але й на загрозу чи нагадування про неї. Часте або тривале перебування людини у стресовому стані призводить до виснаження, розвитку психосоматичних розладів.

Поряд зі стресорами, спільними для всіх людей, у діяльності педагога є професійні стрес-чинники:

•відповідальність;

•необхідність контролювати ситуацію;

•необхідність постійно підтверджувати свою компетентність;

•тимчасова мінлива діяльність.

Визначати свій емоційний стан та регулювати його є професійним обов’язком кожного педагогічного працівника, адже емоційний фон безпосередньо впливає на дитячу психіку і віддзеркалює будь-які емоційні прояви.

Емоції – це психічний, складний стан організму, що призводить до дії симпатичної нервової системи і підвищення життєдіяльності організму. Внаслідок цього підвищується ритм – дихання, пульсу тощо. На ментальному рівні, стан збудження чи хвилювання, що позначається сильними почуттями, і зазвичай імпульсом щодо певної форми поведінки. Якщо емоція інтенсивна – тоді настає порушення інтелектуальних функцій, можливе роздвоєння особистості, і тенденція щодо дії неврівноваженого характеру.

Зараження – це передача емоційного стану окрім смислового впливу. Важливу роль грає ступінь близькості з комунікатором у фізичному плані та ступінь ідентифікації з ним.

Емпатія – розуміння емоційного стану іншої людини через співпереживання та співчуття. При емпатії спостерігається зниження рефлексії, критичності мислення і підвищення схильність до ідентифікації, зараження і навіюванню.

Нормалізація власного емоційного стану складається з вивільнення від негативних емоцій/ станів та наповнення приємними емоціями/почуттями.

Профілактика професійного вигорання починається з вивчення власного психоемоційного стану, що необхідно проводити регулярно. Проте насамперед необхідно визначити, які саме симптоми передують йому:

Психофізичні симптоми:

•                    почуття постійної втоми ввечері і зранку, відразу ж після сну (симптом хронічної втоми);

•                    відчуття емоційного і фізичного виснаження;

•                    зниження сприйнятливості і реактивності на зміни зовнішнього середовища (відсутність реакції цікавості та страху);

•                    загальна асенізація (слабкість, зниження активності і енергії, погіршення біохімії крові і гормональних показників);

•                    часті безпричинні головні болі, постійні розлади шлунково-кишкового тракту;

•                    різка втрата чи різке збільшення ваги;

•                    повне чи часткове безсоння (швидке засипання і відсутність сну раннім ранком, починаючи з 4 год., або ж навпаки, нездатність заснути до 2-3 год. ночі і «важке» пробудження вранці, коли потрібно вставати па роботу);

•                    постійний загальмований, сонливий стан і бажання спати протягом усього дня;

•                    задишка або порушення дихання при фізичному чи емоційному навантаженні;

•                    помітне зниження зовнішньої і внутрішньої сенсорної чутливості: погіршення зору, слуху, нюху і дотику, втрата внутрішніх, тілесних відчуттів.

Соціально-психологічні симптоми

•                    байдужість, нудьга, пасивність і депресія (знижений емоційний тонус, почуття пригніченості);

•                    підвищена дратівливість на незначні, дрібні події – часті нервові «зриви» (вибухи невмотивованого гніву чи відмова від спілкування, «відхід у себе»);

•                    постійне переживання негативних емоцій, для яких у зовнішній ситуації причин немає (почуття провини, невпевненості, образи, підозри, сорому);

•                    почуття неусвідомленого занепокоєння і підвищеної тривожності (відчуття, що «щось не так. як треба»);

•                    почуття гіпервідповідальності і постійний страх, що щось «не вийде», чи з чимось не вдасться впоратися;

•                    загальна негативна установка на життєві і професійні перспективи (типу «Як не намагайся, все одно нічого не вийде»)

Поведінкові симптоми:

•                    відчуття, що робота стає все важчою і важчою, а виконувати її – все складніше і складніше;

•                    співробітник помітно змінює свій робочий режим дня (рано приходить на роботу і пізно йде або, навпаки, пізно приходить на роботу і рано йде);

•                    незалежно від об’єктивної необхідності, працівник постійно бере роботу додому, але вдома її не робить;

•                    керівник відмовляється від прийняття рішень, формулюючи різні причини для пояснень собі й іншим;

•                    відчуття, що все марно, зневіра, зниження ентузіазму стосовно роботи, байдужість до результатів;

•                    невиконання важливих, пріоритетних завдань і «застрягання» на дрібних деталях, витрата більшої частини робочого часу на погано усвідомлюване чи неусвідомлюване виконання автоматичних і елементарних дій;

•                    дистанціювання від співробітників і учнів, підвищення неадекватної критичності;

•                    зловживання алкоголем, різке зростання викурених за день цигарок, вживання наркотиків.

Ознаки професійного вигорання умовно можна поділити на три основні групи:

•психофізичні;

•соціально-психологічні;

•поведінкові.

Стадії розвитку вигорання:

1. «Згасання емоцій».

2. Виникнення конфліктів.

3. Втрата уявлень про цінності життя, тобто стан, у якому «все байдуже».

До синдрому професійного вигорання призводить:

• одноманітність життя;

• обмеженість у часі;

• бажання усім допомогти;

• постійне зіткнення з негативними сторонами життя;

• великі емоційні витрати на роботі та невміння відновлюватися;

• робота з немотивованими учнями;

• напружені стосунки і конфлікти серед колег;

• особисті невирішені конфлікти;

•надмірна відповідальність за проблеми учнів чи за своїх колег;

•небажання брати відповідальність за свою роботу.

Профілактика професійного вигорання починається з уміння розпізнавати і розуміти суть проблеми, захищати свою нервову систему засобами психологічної саморегуляції. Профілактичні методи та вправи можна проводити як в рамках індивідуальної, так і групової роботи.

Методи гармонізації психофізичного стану

Рівні	Методи
Фізіологічний рівень регуляції психофізичного стану (вплив на фізичне тіло)	•              достатньо тривалий і якісний сон; •              збалансоване, насичене вітамінами і мінералами харчування; •              достатнє фізичне навантаження, заняття спортом, ранкова гімнастика •              танці; •              рухливі ігри; •              прибирання; •              вправи на напруження/розслаблення; •              подорожі; •              масаж; •              терапія кольором; •              аромотерапія; •              терапія мінералами; •              дихальні вправи; •              водні процедури.
Емоційно-вольова регуляція психофізичного стану (вплив на емоційний стан)	•              гумор; •              музика; •              спілкування з сім’єю, друзями; •              заняття улюбленою справою, хобі; •              спілкування з природою; •              медитації, візуалізації; •              аутотренінги (самонавіювання); •              сльози; •              відверті розмови; •              крики як негативний вияв; •              пісенний спів; •              сміхотерапія.
Ціннісно-смисловий рівень регуляції психофізичного стану (вплив на думки, зміна світогляду)	Образа, злість, невдоволення, критика себе та інших – все це найшкідливіші для нашого організму емоції. Важливо навчитись контролювати свої думки і емоції. Має значення не те, що з вами відбувається, а те, як ви це сприймаєте.

Саморегуляція – це здатність людини керувати собою на основі сприймання та усвідомлення психічних процесів та своєї поведінки, а також регулювати свою активність та діяльність у бажаному напрямі.

У центрі проявів саморегуляції особистості – система «Я», що формується під впливом життєвих вражень і стосунків з оточенням. Будучі елементом психологічної структури особистості, «Я» виступає як установка щодо себе і включає такі компоненти:

когнітивний – уявлення про «Я» реальне та «Я» ідеальне (важливо підтримувати реалістичне уявлення про свої сильні сторони і обмеження);

емоційний – самоповага (самоприниження) тощо (важливо підтримувати загалом позитивне ставлення до себе, що проявляється в позитивних висловлюваннях щодо себе);

оцінно-вольовий – прагнення підвищити самооцінку, завоювати авторитет, повагу (важливо підтримувати віру в себе, у власну мету і допомагати в її досягненні).

Самоефективність – це те, як людина оцінює власну ефективність у конкретній діяльності, почуття власної компетентності (А. Бандура).

Самоефективність впливає на поведінку, мотивацію, виникнення емоцій, які сприяють або перешкоджають успішній діяльності.

Наявність високої самоефективності, тобто усвідомлення власної компетентності, впевненість у своїй спроможності, віра у можливості успішно виконати завдання, очікування успіху, приводить до того, що така людина докладає більше зусиль для виконання справи, ніж той, хто має серйозні сумніви у своїх можливостях. Як наслідок, такі уявлення про власну ефективність дають змогу досягнути кращого результату, сприяють самоповазі. Люди, які вірять у свою здатність розв’язувати проблеми, виявляють більшу наполегливість, зустрічаючись із перешкодами. Психологи стверджують, що чим сильнішою є впевненість у своїх здібностях, тим наполегливішою людина буде у своїй діяльності.

Низька самоефективність, тобто сумніви у власній компетентності, очікування невдачі, суттєво зменшує результативність діяльності, знижує самоповагу. Ті, хто вважає себе не здатним досягнути успіху, мають слабку мотивацію і не можуть побудувати ефективну поведінку. Відсутність самоефективності може бути суттєвою перешкодою формування соціальної компетентності та активності людини. За певних обставин брак самоефективності може навіть стати причиною невротичних розладів особистості.

Психологи визначають такі чинники, що впливають на почуття компетентності (самоефективності):

- наявність певного репертуару навичок поведінки, успішність виконання попередніх завдань (досвід успіху й невдач);

- досвід, здобутий у процесі спостереження за іншими;

- вербальне (словесне) переконання;

- фізичний, психологічний та емоційний стан (страх, хвилювання, збудження, спокій впливають на оцінку власних здібностей).

Ця діяльність важлива для будь-якої людини з огляду емоційного перевантаження та втрати віри в себе. Кожна людина потребує підтримки від близьких та колег, проте, якщо на даний час вам таку підтримку зовні ніхто не надає, важливо вміти її надати собі самостійно. Так розвивається компетентність, тобто я не лише знаю та умію, а я регулярно це роблю.

Саме така впевнена в собі людина, спокійна та задоволена життям здатна допомагати іншим, зокрема дітям, які такої допомоги потребують. Більш того, саме такий педагог, який знає свої сильні і слабкі сторони, вміє їх розвивати та їх враховувати, може навчити цьому дитину.

Звернення до фахівців з питань психологічної підтримки педагогів є надзвичайно важливим етапом самостановлення та саморегуляції.

Наочно система психологічної підтримки представлена у комплексній моделі психосоціальної допомоги, що складається з трьох рівнів допомоги і описує механізм звернення до фахівців, які спеціалізуються на наданні психологічної допомоги (Рис. 1).

Рис.1

На першому рівні психосоціальна допомога надається усім учасникам освітнього процесу силами самих педагогів і адміністрації. Вона передбачає створення сприятливих для розвитку резилієнс педагога умов як у навчальному класі зокрема, так і у закладі освіти загалом, що дозволяє допомогти кожному учаснику у вирішенні їхніх емоційних проблем, налагодити безконфліктне спілкування з колегами, учнями, батьками, сприяти розвитку у педагогів просоціальної поведінки. Важливою формою підтримки з боку колег стають професійні групи для спілкування, професійні спільноти.

На другому рівні допомога надається педагогам, які мають сильніші прояви психосоціального стресу, емоційного перенавантаження і поведінкові проблеми, силами практичних психологів закладів освіти в межах індивідуальних консультацій, психокорекційної роботи з розвитку стресостійкості. Прикладом підтримки колег і роботи з психологом стають групові тренінгові заняття, групи взаємодопомоги, групи розвантаження, супервізії тощо.

На третьому рівні допомога надається поза школою тим педагогам, які мають дуже високий рівень психологічних проблем, силами вузьких спеціалістів (психотерапевт, психіатр, невропатолог). У такому випадку йдеться про психічні проблеми, які не можуть бути вирішені силами практичних психологів закладів освіти, зокрема – про значні симптоми посттравматичних стресових розладів, депресії, тривоги, емоційне та професійне вигорання тощо.

Просити про допомогу це природно і у зверненні до фахівців сфери психічного здоров’я немає нічого соромного. Такі консультації мають стати частиною нашого життя, що свідчить про здоров’язбережувальну компетентність та культуру турботи про себе.

Резилієнс – це здатність відносно добре справлятися з важкими ситуаціями, сповнення особистими ресурсами (за визначенням Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я (ВООЗ).

Отже, сприймання себе (самосприймання) – це процес орієнтування людини у власному внутрішньому світі в результаті самопізнання і порівняння себе з іншими людьми. Ґрунтуючись на своєму досвіді, ми розвиваємо власне сприйняття своїх навичок, здібностей, знань, компетентності та індивідуальності.

Людина – це така система, яка сама себе регулює, виправляє і навіть удосконалює. Тому процес саморегуляції на психоемоційному рівні є такою ж природною частиною нашого життя як і процес травлення, лише за маленької відмінності. Цьому процесу людина може навчитися.

Самоефективність базується на почутті й усвідомленні власної здатності успішно впоратися зі складною ситуацією, довірі до себе, впевненості в собі (англ., сonfidence). Поняття самоефективності вказує на переконання дитини у своїй здатності організовувати та здійснювати дії, необхідні для отримання бажаних результатів, віру у власні можливості.

Інклюзивна освіта (інклюзивне навчання) передбачає надання додаткової підтримки в освітньому процесі (постійної чи тимчасової) педагогам, які працюють з дітьми з особливими освітніми потребами.

Список використаних джерел та літератури

1. Гнедая Т. Б. Профилактика профессионального выгорания у педагогов как фактор их психического здоровья // Основи здоров’я. 2015. № 3. С. 23–27

2. Закон України «Про освіту». URL:

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2145-19

3. Играя, побеждаем стресс. Игры для детей и их взрослых. – Детский фонд ООН (ЮНИСЕФ). К, 2015. 68 с.

4. Лист Міністерства освіти і науки, молоді та спорту №1/9–675 від 25.09.12 року «Щодо посадових обов’язків асистента вчителя». URL: http://old.mon.gov.ua/img/zstored/files/1_9-675(2).doc

5. Наказ Міністерства освіти і науки України № 609 від 08.06.2018 року «Про затвердження примірного положення про команду психолого-педагогічного супроводу дитини з особливими освітніми потребами в закладі загальної середньої та дошкільної освіти». URL: https://mon.gov.ua/ua/npa/pro-zatverdzhennya-primirnogo-polozhennya-pro-komandu-psihologo-pedagogichnogo-suprovodu-ditini-z-osoblivimi-osvitnimi-potrebami-v-zakladi-zagalnoyi-serednoyi-ta-doshkilnoyi-osviti

6. Наказ Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України № 1/9 від 18.5.2012 р. «Про організацію інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах». URL:

https://mon.gov.ua/npa/organizatsiya-navchalno-vikhovnogo-protsesu-v-umovakh-inklyuzivnogo-navchannya

7. Підготовка вчителів до розвитку життєстійкості / стресостійкості у дітей в освітніх навчальних закладах. Навчально методичний посібник К.: Університетське видавництво ПУЛЬСАРИ, 2017. 208 с. URL:

http://ekmair.ukma.edu.ua/bitstream/handle/123456789/11848/Bohdanov2017.pdf?sequence=1&isAllowed=y

8. Постанова КМУ «Про затвердження Порядку організації інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах», від 15 серпня 2011 р. № 872 . URL:

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/872-2011-%D0%BF/paran8#n8

9. Про активізацію роботи щодо забезпечення прав людей з інвалідністю: Указ Президента України №678 від 03.12.2015 р. URL: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/678/2015

10. Психосоціальна підтримка в кризовій ситуації. Методичний посібник для педагогів. – Дитячий фонд ООН UNICEF, Всеукраїнська спілка молодіжних громадський організацій, «Християнська асоціація молодих людей України» (YMCA України). К, 2015. 76 с. URL:

https://www.ukma.edu.ua/images/pics/centers/mhpsc/z_for_teachers.pdf

11. Учительський словник чарівних висловів. URL:

https://www.ukma.edu.ua/images/docs/science/centers/cmhpss/Teachers_Dictionary.pdf

12. Чути себе: як боротись з професійним вигоранням у вчителів. URL:

http://nus.org.ua/articles/chuty-sebe-yak-borotys-z-profesijnym-vygorannyam-u-vchyteliv/